Як я вже згадував, на помості стояв такий собі курінь із пальмового листя, і я, виглянувши в отвір, побачив, що над хопо висить своєрідна клітка, обтяжена кількома каменями. Вона мала форму дзвона і була сплетена з пругкої й міцної, наче сталевий дріт, лози. Скручена з тієї самої лози линва була пропущена крізь блок, прилаштований на жердині, яка кріпилася до кроквяної ноги даху, збудованого над помостом, а з протилежного кінця була вроблена в скелю, що мала футів десять-дванадцять завширшки. Під верхньою жердиною на рівні помосту проходила нижня, теж закріплена в скелі. На цій нижній жердині, не товщій за мою руку, а може, й тоншій, цар мав балансувати, тримаючи в руці линву, на якій була підвішена клітка-дзвін, щоб, коли лева заженуть у куток хопо, навести на нього отвір клітки. Потім цар відпустить линву, клітка впаде і накриє лева.

— Й оце так…

— Що вас непокоїть? — запитав він.

Я не хотів багато говорити на цю тему, та хоч як я боровся зі своїми почуттями, я не міг їх притлумити — навіть у такий день. Було видно, як я змагаюся з ними.

— Тут я зловив Атті, — сказав Дафу.

— Цим самим причандаллям, еге?

— А Гміло зловив тут Суффо…

— Послухайтеся людини, яка… — почав я. — Я знаю, що я не дуже… Але я надзвичайно високої думки про вас, величносте… Я не радив би…

— О, що це з вашим підборіддям, Гендерсоне? Воно у вас сіпається — то вгору, то вниз.

Я прикусив спідню губу. Потім, ретельно вимовляючи кожне слово, сказав:

— Пробачте, величносте. Я радше горло собі перетну, аніж зіпсую вам настрій у такий день. Але хіба, щоб опустити клітку, вам неодмінно треба бігати по жердині?

— Неодмінно.

— А чом би не зробити якось по-іншому? Для вас я ладен на все… Можна приспати звіра… Дати йому наркотик…

— Дякую, Гендерсоне, — сказав Дафу.

Думаю, він поводився зі мною куди ввічливіше, ніж я заслуговував. Дафу не став багатослівно пояснювати мені, що він — цар варірі. Я нагадав собі про це сам. Він дозволив мені товаришити йому, бути з ним поруч. Але втручатися я не мав права.

— Повірте, царю… — сказав я.

— Так, Гендерсоне, я знаю. Ви людина, обдарована багатьма талантами. Я мав нагоду в цьому переконатися.

— Мабуть, я належу скоріше до одного з ваших поганих видів.