Балансуючи на жердині у своїх пантофлях, Дафу відмотав з руки одне кільце линви; клітка-пастка схитнулася, камені заторохтіли, і це привернуло увагу лева. Загонщики закричали Дафу: «Єніту лебаг!» Не глянувши на них і міцно тримаючи в руці линву, він повернув основу клітки, яка була тепер на рівні його очей. Коли пристрій обертався навколо своєї вертикальної осі, камені бились один об один; лев звівся на задні лапи і спробував ударити передніми по грузилах. З гурту загонщиків виринув пофарбований у біле Бунамів помічник; він стрибнув уперед і тупим кінцем списа вдарив лева під вухо. Той пройдисвіт виквацявся в крейду з голови до ніг, вона вже вкрилася брудом і стала схожа на шкіру козеняти; чуб у нього теж був обліплений крейдяною пастою. Я відчув, як лев усією своєю вагою навалився на стовпи, що підпирали поміст. Ті стовпи були не товщі за диби, і коли звір ударився об них тілом, вони задрижали. Мені здалося, що вся споруда зараз обвалиться, і я припав до підлоги; в мене виникло дивне відчуття — ніби я лежу на верхній площадці водонапірної вежі, а товарний поїзд, зійшовши з рейок, з розгону врізався в неї, розбивши її на друзки, і тонни води бурхливим потоком шугнули вниз, підхопивши мене, мов скіпку. Жердина під ногами в Дафу захиталася, але він утримався на ній, балансуючи линвою та підвішеною на линві кліткою.

«О Боже, царю, о Боже! — закричав я подумки. — Навіщо ми встряли в таку халепу?»

Від натовпу знову посипався град каміння. Деякі каменюки вдарилися в загорожу хопо, але решта влучили в звіра, і він поточився, опинившись під розгойданими грузилами сплетеної з лози клітки-пастки. Хай будуть прокляті всі лози й усі плющі! Підтягуючи линву й маневруючи отим дзвоном, обплутаним вузлами та обвішаним каменюками, цар похитнувся.

На якусь мить я очуняв від отупіння. Голос повернувся до мене, і я сказав:

— Царю, візьміть себе в руки. Будьте обережні.

Але тут у мене в горлі утворився клубок, завбільшки з куряче яйце.

Я бачив, що діється навкруг мене, і це був єдиний доказ того, що я живий. Решту відчуттів я на якийсь час утратив.

Лев став на задні лапи і знову кинувся на клітку, що опускалася все нижче. Тепер лев уже міг до неї дотягтися, і він угородив у лозу пазурі. Він ще не встиг їх висмикнути, коли цар попустив линву, й пастка-клітка впала. Линва ковзнула по блоку, грузила заторохтіли об дошки, мов копита коней, і клітка-дзвін накрила левові голову. Я ліг долічерева й випростав руку в бік царя, але він спритно перебіг на поміст, не скориставшися з моєї допомоги, і вигукнув: