— Царю Дафу! — заволав я.
Він падав. Блок і линва брязнули об камінь перед гуртом загонщиків, що сипнули врозтіч. Цар упав просто на лева. Я побачив, як у хижака консульсивно смикнулися задні лапи. Пазурі дряпнули, перш ніж цар устиг перевернутися. Бризнула кров. Я вже висів, учепившись пальцями за край помосту, якусь мить висів, а тоді з розпачливим криком полетів униз. Мені хотілося, щоб це падіння тривало вічно. Цар відкотився від лева. Я відтяг Дафу ще далі. Кров цебеніла крізь його роздерту одіж.
— О царю! О мій друже! — зойкнув я, затуливши обличчя долонями.
—
Очі в нього були дивні. Вони почали згасати.
Я зірвав із себе зелені штани, щоб перев’язати йому рану. Тільки вони були у мене напохваті, але допомогли вони мало, бо вмить просякли кров’ю.
— Допоможіть йому! Допоможіть! — крикнув я, звертаючись до натовпу.
— Я зазнав невдачі, Гендерсоне, — сказав цар.
— О, навіщо говорити про це, величносте? Ми віднесемо вас до палацу. Ми присиплемо вам рану сульфамідним порошком, а потім зашиємо. Ви скажете мені, що з вами робити, величносте, адже ви лікар.
— Ні, ні, вони мене вже не приймуть. Це Гміло?
Я підхопився на ноги, схопив линву з блоком і пожбурив дерев’яний цурпалок на лапи, які доти хвицалися, так, наче метнув ніж; потім я обкрутив разів із десять навколо тих лап мотузку, мало не обдираючи з них шкіру й горлаючи:
— Щоб ти згинув, гаспиде! Будь проклятий, виродку!
Лев люто гарчав на мене крізь лозяну сітку. Підійшов Бунам і подивився на його вуха. Потім простяг назад руку і щось сказав владним голосом. Його поплічник, виквацяний у брудно-білу фарбу, подав йому мушкета, і жрець приставив дуло до лев’ячої голови. Коли пролунав постріл, звірові знесло півчерепа.
— Це не Гміло, — сказав цар. Він зрадів, що його кров не буде на батьковій совісті.
— Гендерсоне, нікому не дозволяйте скривдити Атті.
— К бісу, величносте, ви ще цар, ви самі подбаєте про неї.
Я заплакав.
— Ні, ні, Гендерсоне, — промовив Дафу. — Я втратив сьогодні право… бути з жінками. Мене однаково вбили б.
Згадавши про жінок, він розчулився. Мабуть, деяких він любив по-справжньому. Його живіт крізь роздертий одяг був схожий на розжарені камінні ґратки. З гурту загонщиків уже залунали крики, які провіщають смерть. Бунам стояв збоку, він до нас не підійшов.