— Ну, як у мене вийшло, Гендерсоне? Добре чи ні?

Загонщики кричали, мов навіжені. Голову лева накрило кліткою-пасткою, і камені своєю вагою мали відразу притиснути його до дощок, хоч він іще й стояв на задніх лапах, майже випростаний. Потім лев упав, шалено борсаючись, рвучи пазурами лозу. Однак задні лапи кліткою не накрило. Здавалося, в закутні хопо посутеніло — так страшно лев заричав. Я лежав усе ще з простягнутою рукою, але цар її не взяв. Він дивився вниз на накриту лозяною кліткою морду лева, на його гривасту шию та черево, і в цю мить мені пригадалася дорога на північ від Салерно, де санітари, воюючи з моїми мандавошками, міцно схопили мене за руки та ноги й поголили від голови до п’ят.

— Він схожий на Гміло? Величносте, як ви гадаєте? — спитав я.

Я зовсім не розумів того, що діялося.

— Кепські справи, — мовив цар.

— Чому кепські?

Він був чимось стривожений, але я ще нічого не розумів. Оглушений ричанням звіра та вереском загонщиків, я тупо дивився на задні лапи, що страхітливо сіпалися, на чорні та жовті пазурі, які, мов шпичаки, стриміли з великих подушечок на тих лапах.

— Ви його спіймали. Що ж там у біса не так?

Але я вже й сам зрозумів, у чім лихо, бо ніхто не міг підступити до звіра, щоб роздивитися його вуха; він крутився під кліткою, а що задні лапи були вільні, то підійти до нього було б смертельно небезпечно.

— Спутайте йому лапи хто-небудь! — заволав я.

Бунам подав знизу якийсь знак, піднісши паличку зі слонової кості. Цар ступив з помосту на жердину й узяв линву, яка застряла в блоці завдяки вузлу. Верхня жердина зігнулась і, коли він ухопився за стертий кінець линви, стала розгойдуватися. Дафу потяг її до себе, і блок зарипів. Лев був спійманий не повністю, і цар мав намір спробувати підняти клітку й накинути її так, щоб вона накрила й задні лапи.

— Царю, подумайте, що ви робите? — гукнув я йому. — У вас нічого не вийде. Він важить з півтонни та ще й міцно вчепився в лозу.

Я не розумів, що виправити становище міг тільки цар, і ніхто не мав права стати між ним і левом, адже лев, імовірно, був його покійним батьком Гміло. Отже, ловити лева було дозволено лише цареві. Барабани й сурми замовкли, каміння вже не летіло, і в ті хвилини, коли лев не ричав, від натовпу долинали крики. Окремі голоси зверталися до царя, оцінюючи становище — а воно було вкрай скрутне.

Я зіп’явся на ноги й сказав:

— Царю, я спущуся вниз і подивлюся на його вуха, тільки скажіть мені, що там має бути. Не тягніть за мотузку, величносте, не тягніть!

Та навряд чи цар мене чув. Він стояв на жердині, широко розставивши ноги, жердина низько прогнулась і дрижала та гойдалася під його ногами, які пружно підгинались і розгинались, блок скреготів і рипів, а камені-грузила торохтіли об дошки. Лев хвицався, лежачи на спині, й уся споруда ходила ходором. Знову мені здалося, що наша вежа зараз обвалиться, і я вхопився за стріху в себе за спиною. І тут я побачив над царем хмаринку диму чи пилюки й зрозумів, що то задиміли шкіряні зав’язки, якими блок кріпився до жердини. Вага царя з одного боку й вага лева з другого виявилися надмірними для цих поворозок. Одна порвалася — і то від неї знявся димок, який я побачив. А тоді порвалася й друга.