Він так лютував, що Адам зрозумів: поштмейстер ще не купив собі «форда». В ньому говорила заздрість.

— Я собі цю погань нізащо не заведу,— заявив поштмейстер, а це означало, що дружина вимагає від нього купити машину. Тиск тут чинили саме жінки. Автомобіль був питанням соціального статусу.

Поштмейстер роздратовано перебрав листи у ящичку під літерою «Т» і жбурнув довгий конверт.

— Що ж, прийду провідати вас у травматології,— промовив він ядуче.

Адам усміхнувся йому, забрав свій лист і вийшов.

Людина, яка рідко отримує листи, не може розпечатати їх з легкістю. Вона зважує лист у руці, читає ім’я й адресу відправника, роздивляється почерк, вивчає поштову марку і штемпель. Адам вийшов з пошти і наблизився до свого «форда», перш ніж проробити оте все. У лівому кутку конверта було надруковано: «Адвокатська контора Белоуз і Гарвей», адреса — місто у штаті Коннектикут, звідки Адам був родом.

Він промовив задоволеним тоном:

— Я ж знаю Белоуза і Гарвея, знаю чудово. Цікаво, що їм треба? — він уважно подивився на конверт.— Цікаво, звідки у них моя адреса?

Він покрутив конверт у руках, подивився на зворотній бік. Лі з усмішкою спостерігав за ним.

— Можливо, відповіді на всі ці питання містяться в листі,— сказав він.

— Мабуть, що так.

Прийнявши рішення розпечатати листа, Адам узяв свій кишеньковий ніж, витягнув найбільше лезо, обстежив конверт, щоб знайти, звідки легше зробити розріз, нічого не знайшов, подивився крізь конверт на сонце, щоб не розрізати послання, постукав по ньому пальцем, щоб зсунути листа вбік, і тільки після того надрізав конверт. Він дунув у конверт і двома пальцями, обережно, витягнув листа. І дуже повільно прочитав його.

«Містерові Адаму Траску, Кінг-Сіті, штат Каліфорнія. Шановний сер,— невдоволено починався лист,— ми вичерпали всі можливості, намагаючись вас розшукати протягом останніх шести місяців. Ми розміщували оголошення в газетах усієї країни, але безуспішно. Тільки коли місцевий поштмейстер передав нам листа, написаного вами вашому брату, ми змогли встановити місце вашого перебування».

Адам відчував, наскільки вони ним незадоволені. Але наступний абзац починався з повної зміни настрою.

«Вважаємо за свій сумний обов’язок повідомити вас, що ваш брат Карл Траск помер. Це сталося 12 жовтня. Причиною смерті було захворювання легенів. Він прохворів два тижні, й тіло його покоїться на цвинтарі Олд-Фелоуз. На могилі не встановлено могильної плити. Ми вважаємо, що це скорботне зобов’язання ви візьмете на себе».

Адам набрав повні груди повітря і не видихав, поки перечитував цей другий абзац. Він видихнув дуже повільно, щоб це не скидалося на зітхання.