Кейт обережно поворушила руками, намагаючись зовсім на них не спиратися. І вона знову бачила ті картинки — Аліса з довгим прямим волоссям. Але змінила її життя пляшечка, на якій було написано «Випий мене». Цього її навчила Аліса.

Коли ліс ворогів оточив її, вона була до того готова. У кишені її лежала пляшечка з цукровою водою, і на її етикетці у червоній рамці стояв напис «Випий мене». Вона ковтатиме з пляшечки і ставатиме все меншою й меншою. Хай тоді вороги її шукають! Кейті сховається під листком, визиратиме з-за мурашника — і сміятиметься. Так її ніколи не знайдуть. Жодні двері не зачиняться перед нею чи за нею. Вона зможе пройти, випроставшись на повен зріст, у щілину під дверима.

І завжди поруч була Аліса, з якою можна погратися, якій можна довіритися, яка її любить. Аліса була їй подругою, завжди рада запросити її у крихітність.

Усе це було дуже добре — так добре, що майже варто бути нещасною. Але хоча воно й добре, завжди залишалося ще щось у резерві. Загроза і безпека. Варто випити всю пляшечку, і Кейті зменшиться, зникне, припинить існувати. І найкраще за все, що коли вона припинить існувати, її наче ніколи й не було. Оце була її вимріяна безпека. Іноді в ліжку вона випивала достатньо з пляшечки «Випий мене», щоб перетворитися на цяточку завбільшки з найменшого комара. Але ніколи не випивала до дна — ніколи не мала такої потреби. То був її резерв — прихований від усіх.

Кейт сумно помотала головою, пригадуючи одним-одну маленьку дівчинку. Дивно, що вона забула про цей дивовижний засіб. Він рятував її від численних бід. Світло, яке просочувалося крізь листок конюшини, було чарівне. Кейті й Аліса походжали, обійнявшись, серед височенної трави — найкращі подружки. І Кейті ніколи не спадало на думку пити до кінця «Випий мене», бо в неї була Аліса.

Кейт поклала голову на блокнот, що лежав між її скарлюченими руками. Їй було холодно й порожньо, самотньо й порожньо. Хай що вона робила, її до того примушували. Вона була не така, як усі, вона мала щось більше, ніж усі решта. Кейт підвела голову, але не зробила спроби витерти сльози, що текли з очей. Так, правда. Вона була розумніша й сильніша за інших. Вона мала те, чого їм бракувало.

І не встигши додумати це до кінця, вона побачила перед собою смагляве обличчя Кела, жорстоку посмішку в нього на губах. Її причавив якийсь тягар, і вона застогнала.

Вони мали те, чого їй бракувало, але вона не знала, що то було. Коли вона дізнається, буде готова; а коли буде готова, то знатиме, що готова вже давно, можливо, все життя. Мозок її задерев’янів, тіло рухалося незграбно, як у неповороткої маріонетки, але вона взялася до своїх звичайних справ.