Навіщо він привів сюди брата? Чого він хотів? Чого домагався? Якби вона знала, вона дала б собі раду. Але вона не знала.

Біль знову заповз у її руки, і додалося ще одне місце. Страшенно боліло праве стегно, коли вона рухалась. Отже, подумала вона, біль просуватиметься до центру, і рано чи пізно всі болі зустрінуться там і зіб’ються у міцний вузол, як щури.

Всупереч даній самому собі пораді Джо не дав їй спокою. Він приніс їй до дверей чайник чаю. Легенько постукав, прочинив двері й увійшов. Наскільки він бачив, вона так і не поворухнулася.

— Я вам чаю приніс, мем.

— Постав на стіл,— наказала вона і за мить додала: — Дякую, Джо.

— Ви недобре почуваєтеся, мем?

— Біль повернувся. Оті ліки мене ошукали.

— Чи можу я допомогти?

Кейт підняла руки.

— Відріж їх по зап’ястки,— скривилася вона, бо від цього жесту біль посилився.— Почуваєшся безнадійною,— поскаржилася вона.

Ніколи раніше не чув Джо в її тоні ноток слабкості, й інтуїція підказала, що час розпочинати.

— Мабуть, ви не хочете, щоб я вас турбував,— заговорив він,— але маю дещо про оту особу.

Крихітна пауза перед її відповіддю підказала йому, що Кейт напружилася.

— Про яку особу? — спитала вона лагідно.

— Оту дамочку, мем.

— А! ти про Етель!

— Так, мем.

— Мені вже набридає Етель. То що там знову?

— Розповім, як воно сталося. Я нічого не можу второпати. Був я у сигарній крамниці Келлога, і тут до мене підходить якийсь тип і каже: «Ти Джо?», а я кажу: «Звідки ти знаєш?», а він: «Ти декого шукав», а я йому: «Розказуй». Ніколи того фрукта раніше не бачив. Тут він мені й говорить: «Ота баба сказала, що хоче з тобою побалакати». А я йому кажу: «Так чому ж не балакає?» А він на мене так довго подивився і каже: «Може, ти забув, щó сказав суддя?» Гадаю, він мав на увазі її повернення,— Джо подивився на обличчя Кейт, застигле й бліде, з очима, що дивилися поперед себе.

— А потім він попросив у тебе грошей? — спитала Кейт.