Він подумав про свою власну вітальню: все, що там було, крім підставки для люльок, вибрала, купила і розставила місіс Квін. Якщо подумати, то і його підставку для люльок придбала теж вона. І це також була жіноча кімната. Але тут усе підробка. Вона аж надто жіночна — кімната для жінки, облаштована чоловіком, усе з перебором. Мабуть, це робив Лі. Адам навіть і уваги б не звернув, не те що не облаштовував,— ні, це Лі намагався створити домашнє вогнище, а Адам цього і не бачив.

Горейс Квін згадав, як допитував Адама багато років тому, пам’ятав його як страждальця. Він і досі бачив оті його зацьковані, нажахані очі. Тоді він дивився на Адама як на людину такої великої чесності, що не міг побачити нічого іншого. Але потім він часто зустрічався з Адамом. Вони обоє належали до масонської ложі. Вони разом проходили посвячення. Горейс став магістром ложі слідом за Адамом, і вони обоє мали особливі масонські відзначки. Але Адам був відсторонений — невидима стіна відділяла його від світу. Не можна було дістатися до нього — і він не міг дістатися до вас. Але у тому давньому стражданні стіни не було.

Через свою дружину Адам торкнувся реального світу. Горейс уявив її зараз — сіру, вимиту, з голками в горлі, з гумовими трубочками формаліну, які звисають зі стелі.

Адам не здатний на безчесний учинок. Йому нічого не потрібно. Для безчесного вчинку треба чогось сильно прагнути. Шериф не знав, щó відбувається за тією стіною — які тривоги, які радості, які муки.

Він поворушився, щоб не сильно тиснуло ногу. У домі було тихо, хіба тільки кава булькала. Щось довго іде Адам зі своєї призовної комісії. Шерифа приємно здивувала думка: я старішаю, і це мені цілком до вподоби.

Він почув, як Адам відчиняє вхідні двері; Лі теж почув і кинувся до вестибюлю.

— До нас прийшов шериф,— сказав він Адаму, можливо, щоб попередити.

Адам увійшов з усмішкою на губах і простягнув руку.

— Привіт, Горейсе, маєте ордер?

Зовсім непогана спроба пожартувати.

— Добридень,— відповів Квін.— Ваш служник збирається почастувати мене кавою.

Лі вийшов на кухню і загримів посудом.

— Щось трапилося, Горейсе? — запитав Адам.

— На моїй роботі повсякчас щось трапляється. Зачекаю своєї кави.

— Не зважайте на Лі. Він так і так підслуховує. Чує все і крізь зачинені двері. Я нічого від нього не приховую, бо не можу.

Лі повернувся з тацею. Він усміхався якимсь своїм думкам, і коли налив кави і вийшов, Адам знову спитав:

— Щось трапилося, Горейсе?

— Та нібито ні. Адаме, ота жінка ще з вами одружена?

Адам застиг.

— Так. А в чому річ?