- Ти доставив замовлену герцогом картину?

Мельхіор прокинувся від своїх думок:

- Я доставлю її... до брюссельського двору.

- Спадкоємцеві Філіпа лише шість рочків, — сказав Леонард, — можливо, ти доживеш до того моменту, коли він стане перед твоїми картинами з таким же захопленням, як і його батько.

Тож Мельхіор узявся до Страшного Суду, якого Філіп хотів мати і якого ніколи не мав побачити. Він знову вивів Вавилонську вежу — тепер він знав, для чого повинен послужити цей ескіз. Він почав з того, що накрив цегляно-червону шпичасту будівлю вицвілими дерев’яними риштуваннями; верх будівлі вкритий хмарами, внизу вулички і вози, видно вертели з ковбасками, і граються підлітки - все тонке і крихітне, як на мініатюрі. Небеса над Вежею забарвлюються бурею, ще вище вони розкриваються... Легіони ангелів у вогняних кольорах - багряних, багряних і помаранчевих - падають з висоти, спалюючи все, падають з глибини небес, про відсутність яких Мельхіор знав. Між ними простягається величезна рука з мечем. У найвищих мешканнях спалахує жар цього гніву, чахлі істоти, що крутяться на риштуваннях з балками й розчином, із камінням і свинцем, у смертельному страхові кидають знаряддя, аж дошки під ними ламаються і, обгорілі вогнем, падають додолу. до землі, де ковзають візки, хлопчаки граються скляними кульками, безтурботно димлять вертели з ковбасою... На всій картині, в районах неба, немає ніякої архангельської постаті, немає Христа, в нижніх областях немає жодного жаху, жодної почвари, яка б привертала увагу. Мельхіор змалював виключно поєднану силу світла і зламану силу людської гордині.

Однак робота просувалась повільно. Через кілька тижнів він помітив, що в пальцях, якими він малював, у піднятій руці часом відчував уперту скутість, боліли кістки. Іноді, коли він розтирав суглоби, вони ніби знову підкорялися його волі, іноді залишалися набряклими й хворими. Іноді біль зникав на дні, а потім Мельхіор забував про нього. Він нічого не сказав Тетьє та Ірмлінді. Вони жили там, у нижніх кімнатах, власним життям, старий приятель час від часу відвідував їх, тоді він чув спів, запах смаженого пронизував майстерню, Ірмлінда охоче приносила йому свої знамениті пончиків, але він міг бачити, що, на відміну від Тетьє, вона ніколи не подолала збентеження.

Ієронім Босх. Страшний Суд. 1504, Академія образотворчих мистецтв, Відень

Неспокій охопив Мельхіора лише тоді, коли болі в суглобах після довгої перерви ще більше посилилися, тепер вони мучили його вже й у колінах. Вони підсовували думку, що це безсилля, яке все глибше і глибше проникає в його кістки, може бути початком подагри. Що робити художнику з викрученою подагрою правою рукою? Тож одного разу він забрів на Везерік, де була аптека Бальдуса Вареннячка – глибокий, прохолодний, викладений плитами льох, де він раніше купував тютюн, сушені трави для скрині з одягом або товчений болюс[56] з лимонною цедрою проти застуди.