Мельхіор малював. Він почав із жовтого глузливого неба, над яким мчить злісна орда жінок, сміючись на все горло від непристойного збудження, коли здорові, вишукані юнаки простягають до них руки, наче вони були втіленням грації та краси. Він намалював цих відьом трупними кольорами, оточених усміхненими символами розпусти та смерті. Красиві юнаки, які біжать на пагорб, щоб легше дістатися, у штанях з буфами; волосся підстрижене за останньою модою; у кількох із них на спині або на грудях є картковий туз, одного з чотирьох у колоді.

Так малював Мельхіор. Він не сказав Тетьє, яка постійно заходила в майстерню, що робота в болю просувається вперед; він змушував руку працювати.

Вночі він лежав і розтирав задерев’янілі гарячі суглоби пальців, і часом на ранок біль справді зникав. Потім сильними мазками він продовжував роботу над розпочатим фрагментом картини. Але після розслаблення біль приходила знову; тому Мельхіору доводилося дуже часто переривати роботу.

- Я не можу продовжувати малювати, Тетьє, — говорив він, — спочатку мені треба подумати.

Сказавши це, він не дивився на Тетьє, а Тетьє, не дивлячись на художника, відповідав:

- Чому б вам і не подумати спокійно? Ніхто вас не квапить, ця картина ні для кого не призначена.

Почувши це Мельхіор знову засміявся.

- Ця картина для всіх і кожного, — сказав він. — Для тебе і нашого банкіра, для Ірмлінди й маленького принца в Брюсселі.

Мабуть, минув рік, як Мельхіор віддав до ратуші Страшний суд. Одного разу слуга магістрату викликав його до бургомістра - у них для нього хороші новини. Мельхіор пішов із Тетьє до ратуші. Він знайшов там кількох членів Ради Справедливих; Ріхард Церклаес і Ломме ден Тулдер із великою показністю провели його до кімнати, наказавши Тетьє залишитися у передпокої. Як Мельхіор і очікував, у посланні йшлося про Страшний суд. Посланці завезли і віддали картину, вони нещодавно повернулися з Брюсселя і повідомили, що сестра Філіпа, яка виконувала обов'язки намісника, прийняла картину люб'язно і пообіцяла заплатити художнику п'ятдесят гульденів за місцем його проживання. Нарешті надійшов лист з переказом на цю суму — Мельхіор може тримати ці п’ятдесят гульденів.

Ламаючимся, хрипким голосом Мельхіор подякував радникам за доставку картини до брюссельського двору, що було для нього найбільшою турботою. Щодо оплати, то він просить, щоб ці гульдени були сплачені в Благодійну касу Братства Святого Духа або розподілені між лікарнями, які завжди потребують допомоги та грошей. Панове з Ради Двадцяти Чотирьох роззявили очі й роти від подиву.