— П'ятдесят гульденів! — застогнав він. - Майстре Мельхіоре, ви самі ховаєте свою спокійну старість. Ці гроші треба було покласти на відсотки, на них можна було прожити два-три роки.

— Я не знав, Тетьє, — пробурмотів Мельхіор, — що дух болота охопив і тебе.

Тетьє, ображений й здивований, на мить замовк, а потім мовчки проводив Мельхіора додому. Багато днів він не хотів дивитися на картину, над якою художник знову почав працювати.

Мельхіор взявся за наступну частину Багна. Надворі пори року змінювалися з однаковою, завжди однаковою повільністю: восени він знову брався до роботи. Прийшла зима, а за нею весна. Коли Тетьє не було з ним, Мельхіор намагався втекти від тиранії хворої руки і з усієї сили волі вправлявся в малюванні лівою рукою. Йому знадобилися тижні, щоб приручити цю руку настільки, щоб зробити кілька не надто складних мазків пензлем.

Взимку Мельхіор перестав прогулюватися. Сидячи перед широким вікном, він дивився на безмежне небо, яке приносило сніг чи дощ. Навесні знову почав мандрівки по Валах. Художник ішов, накульгуючи; йому не хотілося, щоб Тетьє супроводжував його. Час від часу він притулявся до стіни, щоб відпочити, і дивився то на місто внизу, то на краєвид за мурами. Коліна заніміли, біль у них посилилася. Мельхіор трохи чалапав, а потім повертав назад. Він, як і раніше, бачив міську варту в садах, чув, як дзвони били то на месу, то на похорон. У садах були великі оберемки білих і рожевих квітів. Потім він знову сідав у майстерні, перед картиною Багна, і вже брався за її середню частину, де герцог, єпископ і Праведні в'їжджають на свинях, биках і верблюдоподібних чудовиськах у сіру, огидну яму, і в жадібній гарячці намагаються виштовхнути один одного з верхових звірів і жадібно біжать у калюжу, яка їх поглине.

Мельхіор більше нікого не приймав, хоча відвідувачів приходило більше, ніж будь-коли. Він звелів Тетьє всіх відіслати, нема чого дивитись і купувати. Спочатку Тетьє це не дуже сподобалося, адже в майстерні ще були різні ранні картини, які можна було продати. Але Мельхіор сказав:

- Те, що я маю тут, і залишиться тут, це мої спогади.

Тож Тетьє поступився й коротко й лаконічно відважував чужинців, приваблених славою господаря; якщо їх потрібно було вивести силою, він і на цьому розумівся.

Стояла середина літа, коли Мельхіор почав працювати над великим строкатим хаосом своєї картини - над глибиною Багна, в яке сповзли пани, повії та ремісники. Вони топчуть один одному спини, наступають один одному на обличчя або чіпляються один одному за статеві органи, щоб зануритися в уявну насолоду, в насичення, що дає таку надію. Болото їх засмоктує, в його глибині темні трупарні, відкриті для розпусників і розпусниць. Мельхіор малював по черзі то правою, то лівою рукою. Одне вікно було відчинене навстіж, хоча Тетьє та Ірмлінда дуже заперечували проти відчинення вікон; але художник наполягав. З гниллю болота перед очима він жадав запаху вдруге скошених лугів. Запахи та тихі звуки ззовні допомогли йому забути про свої болі понад усе. Увечері в міському рову кумкали жаби. Голоси не були для нього такими ненависними, як раніше, але вони були сигналом зачинити вікна.