— Майстре Мельхіоре, — терпляче, але тремтячим від емоцій голосом пояснив Ріхард Церклаес, — можливо, ви не правильно мене зрозуміли: ви маєте забрати близько п’ятдесяти гульденів.

Мельхіор усміхнувся.

— Тіло вже почало розпадатися, пане бургомістре, але мої вуха все ще добре справляються зі своєю роботою. Роздайте ці п’ятдесят гульденів, як я вас просив.

Серед ввічливих лестощів, вихваляючи його великодушність, члени Ради випровадили Мельхіора до передпокою; але їхні слова звучали нерішуче й слабко, ніби вони вважали, що Мельхіор впав в дитинство.

Ієронім Босх. Віз з сіном. Центральна частина триптиху, 1500-1502, Прадо/Ескуріал, Мадрид (цю картину теж можна розглядати як ілюстрацію до нідерландської приказки: "Весь світ – це віз з сіном, кожен хапає собі скільки може")

Так само і Тетьє. Він голосно мляснув, коли Мельхіор повідомив йому, що це справді його Страшний Суд, який в повному порядку прибув до Брюсселя.

Тетьє відразу ж спитав:

— А оплата?

- Я отримав гроші, — відповів Мельхіор, — але залишив ії в руках магістрату, щоб вони були використані для бідних і хворих.

Він не бачив, але відчував, як Тетьє з жахом дивиться на нього.

— А ви, ви, що бажаєте малювати Багно... залишаєте ті гроші, скільки там, в руках жадібних людей, яких ви знаєте, як облуплених?

Мельхіор кивнув.

- Я зробив це. П'ятдесят гульденів. Ці панове добре подумають, перш ніж посміють знехтувати своїми зобов’язаннями переді мною.

Тетьє схопився за голову.