— Чому ж мені не вдається вирішити жодну проблему?! — несподівано вибухнув Метью.

— Значить, у темряву до Кіта тебе підштовхнула не лише втрата дитини. Ти ще й уникаєш подій у Шотландії.

— Хоч як би я не намагався покращити ситуацію, мені ніяк не вдається зламати цей триклятий хід подій, — сказав Метью. — Раніше, будучи таємним агентом її величності, я почувався у збуреній Шотландії як риба у воді. І, як член Конгрегації, вважав смерть Агнеси Семпсон прийнятною ціною за збереження статусу-кво. А зараз…

— А зараз ти одружений з відьмою, — сказала я. — І тому все бачиться тепер у іншому світлі.

— Так. Я розриваюся між тим, у що колись вірив, і тим, що стало тепер для мене найдорожчим, між тим, що я колись доблесно захищав як прописну істину та величезним обширом непізнаного, який переді мною відкрився.

— Піду до міста, — сказав П’єр, повертаючись до дверей. — Може, ще якісь новини роздобуду.

Я уважно поглянула в зморене обличчя Метью.

— Навіть не сподівайся, що ти зможеш збагнути й пізнати всі трагедії, якими сповнене життя, Метью. Мені також шкода, що ми втратили дитину. Знаю, зараз про це вже марно говорити, але це не означає, що ми не маємо прагнути майбутнього, в якому наші діти й наша родина будуть у безпеці.

— Викидень, що трапляється на такій ранній стадії вагітності, майже завжди є ознакою генетичної аномалії, котра робить зародок нежиттєздатним. Якби це трапилося лише одного разу, то… — Голос Метью ослабнув і замовк.

— Є такі генетичні аномалії, які не шкодять дитині, — зазначила я. — Візьмімо, наприклад, мене. — Я була генетичним парадоксом, складеним із різнорідних ДНК.

— Я не переживу втрату іще одної дитини, Діано. Просто… не зможу.

— Знаю. — Я була страшенно втомлена, і мені не менше, ніж йому хотілося впасти в благословенне забуття сну. Я ніколи не знала й не знатиму своє втрачене дитя так, як Метью знав Лукаса, але від того мій біль не був слабшим за той, який він терпів уже сотні років. — Сьогодні о шостій вечора я маю бути в помешканні Гуді Альсоп, — сказала я, підводячи на нього очі. — Ти знову підеш кудись із Кітом?

— Ні, — тихо й ніжно відповів Метью. І швидко торкнувся мене губами, немов вибачаючись. — Я буду з тобою.

Метью дотримав свого слова і відвів мене до Гуді Альсоп, після чого подався з П’єром до корчми «Золотий гусак». Дуже чемно й ненав’язливо відьми пояснили мені, що вампіри є тут небажаними. Благополучне здійснення ткалею свого вступного заклинання вимагало значної мобілізації надприродної та магічної енергії, а вампіри тільки заважатимуть цій процедурі.