– Дорога моя Арміно Янівно, я все зрозумів! Не треба більше слів, ви все змалювали детально й поетапно, – мовив глава адміністрації.

– Головне, що це реальна схема, яку лишилося тільки реалізувати, – підхопила вона. – Отож для початку треба обрати… назвемо його джокером.

– Тобто… Про кого йдеться? Поясніть, прошу.

– Треба обрати цапа-відбувайла, за рахунок якого буде скомпрометовано теперішню першу особу, от що я маю на увазі. Блазня, якого відлупцюють кийками. Або ж «куховарчиного сина», якого відшмагають різками замість панської дитини. Тому і джокер, бо він стане центром комбінації.

– Ага-а-а, он воно що… А хто ж лупцюватиме? Ви?!

– Ваша «контора», Володимире Вікторовичу! Я ж лише слабка жінка, куди там мені!..

– А-а-а… який профіт моїй «конторі» від цього, дозвольте спитати?

– Ну-у-у… Гадаю, усі зацікавлені в найтіснішому союзі Києва з Москвою? Щоб молоді перспективні лідери обох країн…

– В Москві ціляться на єдину Євразію від Ліссабона до Владивостока.

– З часом станеться і це. Але починати варто з Києва. А для цього нейтралізуємо старого ретрограда, побивши джокера. Ну, і далі…

Володимир Вікторович подумав трохи, після чого повідомив:

– У такому разі вам буде приємно дізнатися, що за одним таким чоловічком стеження вже ведеться.

– Сподіваюся, це достатньо неприємний тип?..

– Достатньо неприємний, так, – глава адміністрації почав загинати пальні: – Всюди пхає свого носа – це раз. На останніх виборах керував передвиборчим штабом одного з конкурентів мого шефа – це два…

– А від якої партії, якщо не секрет?..

– Від Української партії максимального прогресу.

– Ах, он воно що… Ну-у-у, тоді я знаю, про кого йдеться. Справді, тип неприємний і слизький. Такого можна і кийками, й різками, і батогами. Не шкода. Але ви сказали, що за ним вже стежать?..

– Так, вже близько тижня. Відколи стало зрозуміло, що мій шеф таки прийме відставку Тулумбасова… Річ у тім, Арміно Янівно, що про комбінацію, яка аналогічна змальованій вами, дехто вже подбав.

– Тоді навіщо я перед вами тут розсипалася бісером мало не цілу годину?! – обурилася віце-прем’єрка.

– Ну-у-у, як це навіщо?! Треба ж було переконатися, що збігаються не тільки наші цілі, але й бачення шляхів їхнього досягнення! Отож я радий констатувати, що вони збігаються, – посміхнувся глава адміністрації.