Така ідея Борису Борисовичу сподобалася, й він попросив Спартака підготувати макет пробного числа омріяного тижневика. Причому все повинно було мати вигляд максимально натуральний: зі статтями, з фотографіями, з колонками новин по кожній галузі – на всі 16 шпальт формату А3!.. Спартак напружився й макет підготував. Роздрукував шпальти в ІОЦ УкрНДІпроекту, склеїв. Далі відніс макет із супровідним листом в приймальню нового міністра Єрмакова, якого Тулумбасов заздалегідь попередив. А далі…

А далі сталося щось незрозуміле! Бо і Микола Сафонович Сургай, і новий міністр Тимофій Захар’євич Єрмаков, і тепер вже директор департаменту вугільної промисловості Іван Микитович Красуцький, і його перший заступник Віктор Борисович Родченков – усі експерти одностайно висловилися проти запропонованої газети! Але чому?! Звісно, причину несприйняття ідеї тижневика Єрмаковим можна було зрозуміти. Але інші?..

– Я орієнтувався на думку міністра, – пояснив свою позицію Красуцький, коли Спартак принагідно заговорив з ним на цю тему. – Навіщо мені йти проти нього через якусь там газету?

– А ти хіба маєш відношення до цього проекту?! – щиро здивувався Родченков. – Вибач, Спартаку Андрійовичу, не знав… Не розібрався.

– Я гадав, що ця газета друкуватиметься на моєму принтері весь час. А мені це навіщо?! Де я візьму стільки паперу і картриджів?! Та й неоковирне воно, вручну склеєне, – пояснив Сургай. – Якби ж я знав, що це лише макет і що видаватиметься все в друкарні… А супровідного листа я не читав.

«Отак і зарубали мій проект на рівному місці! Купа начальників… Ні, купа старих ідіотів!..» – думав Спартак, підходячи до дверей свого кабінету. Цікаво, чого там хоче мама?! Не може потерпіти, доки він додому вернеться… Ну, затримався син на роботі – і що з того?! Нібито не вперше… Бо упіймати Миколу Сафоновича так, щоб він був хоча б відносно вільний, можна лише пізно ввечері.

То як, отримав пояснення?!

Отримав, еге ж… І ще кумедну історію про Варьку-Соньку вислухав.

А й справді дотепно! Як там?! «Сусхристос явився! Сама бачила». Треба запам’ятати цей перл…

– Ну що, Льолю, мама більше не телефонувала, доки я сюди піднімався?

– Телефонувала, Спартаку Андрійовичу!

– Ну гаразд, дякую. Далі я сам…

Спартак набрав їхній хатній номер:

– Алло, мамо?.. Що ти?..

– Синочку, це ти?!

– Звісно я. А що, хіба є сумніви?..

– З тобою все гаразд?

– Все найкраще від усіх. А хіба?..

– Синочку, скажи: ти ж знаєш Гонгадзе?!

– Авжеж знаю! Він мене трохи навчав працювати в журналістиці. Як і мій перший головний редактор Зореслав. Як і Буйтур Всеволод. Тільки це вже було навчання прийомам суто політичної журналістики. Просто на місці, в Центрвиборчкомі, по гарячих слідах.