* * *

Не знав ніхто з них, що по завершенні наради в НДІ медико-екологічних проблем Донбасу та вугільної промисловості аналогічна розмова на тему майбутнього відбулася між главою Донецької облдержадміністрації Віктором Устимовичем Самойловичем та Гакілем Магбусовичем Алпаровим – поважним чоловіком, якого поза очі іменували «Центровим»…

Інформаційно-обчислювальний центр УкрНДІпроекту, підвальний поверх Департаменту вугільної промисловості України, вул. Богдана Хмельницького, № 4, Київ, пізній вечір 16 вересня 2000 року

Інформаційно-обчислювальний центр УкрНДІпроекту, підвальний поверх Департаменту вугільної промисловості України, вул. Богдана Хмельницького, № 4, Київ, пізній вечір 16 вересня 2000 року

– Ну то чим уся ця історія скінчилася? – спитав Спартак.

– Ну-у-у, чим, чим… – дивлячись немовби крізь співрозмовника, Микола Сафонович посміхнувся власним спогадам. – Варька-Сонька таки натрапила на шахтарів в одному з вибоїв та й заходилася їм кричати: «Сусхристос явився! Сама бачила». Ну, її хоч сяк-так заспокоїли, а тоді на автівку – і в психушку запроторили. Лікують її, лікують, а вона на своєму стоїть: «Сусхристос явився!..»

– Що, отак одразу і в психушку?!

– А ти як думав!

– І-і-і… як, вилікували?

– Та за деякий час я собі подумав: треба якось того… Бабу треба виручати, бо залікують сіромаху, на «овоча» перетворять… Ну-у-у, отож пішов я до парторга шахти нашої імені Газети «Правда», кажу: такі справи – не бреше Варька-Сонька, правду каже. Парторг мені не повірив, вирішив попервах, що я шахтного газу нанюхався. Ну, отож я й розповів, як з дірок ватника недбалої операторки підйомної машини насмикав вати, намайстрував собі вуса та борідку й мовив до неї, розбудивши: «Дщерь моя!.. Дщерь моя, вставай, прокинься! Я – Ісус Христос, я оце зараз з’явився перед тобою, аби пробудити нарешті твою міцно сплячу на робочому місці в робочу зміну совість! А також прийми в себе хоч трішечки відповідальності…»

– Ох, Миколо Сафоновичу!.. Ох, і перепало ж вам за це, мабуть!.. – посміхнувся в свою чергу і Спартак.

– Тим не менш, до вугільного міністра УРСР я все ж таки доріс, – знизав плечима Сургай. – А що були у мене неприємності, то не сумнівайся. Парторг шахти мене попервах з ніг до голови обматюкав, насварив за отаку ініціативу. Мовляв, якби Варька-Сонька десь вбилася, я би в тюрму пішов… Окрім того, моя витівка вилилася в мимовільну релігійну агітацію, а в ті роки з подібними речами було ой як суворо!..

Однак у підсумку парторг сказав: «Гаразд, беруся справу залагодити, як тільки зможу. А результат побачимо». Як він там Варьку-Соньку з психушки витягав – хтозна… Та все ж якось витягнув. Звісно, її не долікували… точніше, не залікували, а просто настрахали, щоби про «явлення Сусхристоса» нікому-нікому й ніколи-ніколи не розказувала. Отож у підсумку Варька-Сонька повернулася на роботу й надалі працювала операторкою підйомної машини. Щоправда, на робочому місці більш ніколи не спала, а всю зміну просиджувала отак…