Використавши передишку, селяни хутко запрягли коней і подалися до лісу. Ледве драгуни забачили, що селяни втікають, скочили на коней і понеслися навздогін. Вози котилися дорогою, дядьки диміли на возах люльками.

— Підпускайте поближче! — наказував Сокирявий. — А тепер — стій!

Вози спинилися, дядьки робили залп, передніх драгунів як вітром здувало з коней...

— Поїхали, товариство! — казав Сокирявий, і вози знову торохтіли дорогою, а драгуни підбирали поранених та вбитих. Так повторялося декілька разів, аж доки Сокирявий не дістався переліску. Тут починалося болото. Болото було підступне: драговина на драговині. Сунешся — поминай як звали! А зверху драговина затягнена зеленою травою, мохом... Сюди й заманював Сокирявий драгунів. Порівнявшись з болотом, дядьки пострибали з возів, вози поторохтіли в глиб лісу, а дядьки стояли собі на дорозі, курили, очікуючи драгунів...

— Рубай хлопів до цурки! — кричав ротмістр. — Їм нікуди дітися!

Селянам ніби й справді не було куди поткнутися, стояли вони посеред дороги, опустивши руки... Та тільки драгуни наблизились, дядьки несподівано сипонули низиною, де ріс рогіз та блискотіли озерця.

— Втікають, лотри! — загаласував ротмістр. — Виловлюйте схизматів, випужуйте їх з кущів!

Перша хоругва драгунів, підбадьорена втечею ворога, погналась за ними, розпорошилась по низині і подалася зеленими травами. І тут сталося негадане. Коні раптом дико заіржали, пірнаючи в смердюче багно по черево, а далі глибше... Перелякані драгуни зістрибували з коней і самі тонули... Інші хоругви вчасно встигли спинитися на краю небезпечного болота й, оціпенівши од жаху, дивились, як конає в драговині добірна хоругва князя Острозького.

— Ура-а-а!

Заметались драгуни, спереду болото, а позаду — козаки. Деякі, охоплені панікою, кинулися на болото й потопилися... Козаки налетіли на драгунську хоругву, і заблискотіла криця! Люто рубався Остряниця, вирвавшись поперед. Рука не знала втоми, душа — спокою. Вибирав драгуна, кидав до нього коня й з усього маху сік ворога по шиї. Шабля входила в вороже тіло нечутно, ворог тихо зсовувався з сідла і падав під ноги коневі... Діяв гетьман з холодним розрахунком, ні на мить не втрачаючи над собою контролю. Мигнувши в повітрі, шабля падала на плечі ворогу і розсікала його від ключиці до пояса... Остряниця ловко володів шаблею.

— На шиї нам захотіли сісти, пани-ляшки?! — несамовито кричав гетьман. — А криці козацької не хочете скуштувати?

Драгунська хоругва князя Острозького була вирубана до ноги. Бій відклекотів, як і спалахнув, — швидко. Козаки виловлювали драгунських коней, збирали трофеї. Остряниця запалив люльку і, зістрибнувши з коня, сів на моріжку, очікуючи Сокирявого. Дядьки виглядали з-за кущів, перемовлялися між собою.