Потоцький скінчив погрожувати, ротмістр махнув рукою, і до мідної бочки на стовпах підбігли жовніри з палаючими головешками в руках і сунули їх у дрова... Закурився благенький димок, ось вихопився язичок, захитався, але не дістав до бочки і пожирав дрова. Ще кілька червоних язиків вихопилися і нарешті лизнули дно... Жовніри тим часом підносили нові й нові в’язанки дров, кидали їх у вогонь.

— Дивіться і будьте слухняними! — вів далі Потоцький. — Бо кожного за непослух чекає люта кара! Ліпше панів своїх слухати, аніж смажитися у бочці!

— Не слухайте, люди, цього кривавого катюгу! — зненацька вигукнув на увесь майдан отаман Путивль. — Коли ми будемо поодинці й зосібно повставати і діяти кожен побіля своєї хати, то пани переб’ють нас! А коли ми всі разом за риштунок візьмемося та об’єднаємось, то панам буде не до мідних бочок, бо земля в них горітиме під ногами!

— Хапайте балакуна! — загаласував Потоцький, наче отаман тікав. — Садіть його в бочку, та пошвидше!

З десяток жовнірів кинулись до отамана, повисли на його закутих руках. Отаман повів плечима, жовніри так і посипались.

— Люди-и! — крикнув отаман. — Не бійтеся опряги, вона славна, коли за рідну землю! Ідіть, люди, до гетьмана Остряниці! Лушпарте паноту до скону літ своїх, бо до Судного дня у нас з панами миру не буде! Хай наша земля вогнем горітиме у них під ногами! Бійтеся чвар, незгод і розбратів! Ми слабаки зосібно, наша сила в спільноті!

Дебелий жовнір з усього маху вдарив отамана кольбою по голові, решта навалилась, потягли його до бочки. Хотіли витягти його по драбині, та отаман пострушував їх.

— Сам піднімуся, душогуби! А ви тремтіть і чекайте кари за всі свої злодіяння на вкраїнській землі!

І з цими словами отаман піднявся до бочки.

— Прощайте, люди! — вигукнув востаннє. — За зброю беріться! До Остряниці йдіть!

Знову отамана вдарили по голові і напівпритомного штовхнули в бочку, а дірку накрили.

— Дрова!.. Більше дров, пся крев! — крикнув Потоцький. — Хай посмажиться той крикун!

Потоцький скінчив погрожувати, ротмістр махнув рукою, і до мідної бочки на стовпах підбігли жовніри з палаючими головешками в руках і сунули їх у дрова...

Піднесли ще дров, і вогонь охопив усю бочку.

— А-а-а-а! — почувся здавлений крик на майдані.

— Перевертайте, перевертайте бочку, щоб лотр з усіх боків підсмажувався! — радив Потоцький.