Остряниця метався по рівнині, почуваючи себе у пастці. Підмоги ніякої, військо тане на очах від безкінечних обстрілів коронної артилерії, виснажується довгими походами. А запаси пороху не вічні. І, як на ту біду, Остряниця ніде не міг зачепитися, звідусіль його вибивали, і мусив знову кружляти й кружляти. А кільце навколо все звужувалось і звужувалось... Почорнів, очі глибоко запали, щоки затяглися, вуса ще дужче посріблилися. Але у відчай не падав, це лише прискорило б загибель. Діяв розсудливо, з холодним розумом. Робив усе, що міг, але становище не кращало. Ні вдень, ні вночі не злазив з коня, коні під ним не витримували, їх доводилося міняти. Гетьман тримався. Сухі губи стиснені, в запалих очах — не вщухає вогонь, і по ньому можна було здогадатися, що гетьман напружено шукає виходу. А виходу не було. Тому себе не беріг, майже в кожному бою водив перед, врубувався в саму гущу ворогів, але смерть його обминала... А десь глибоко в мозку билася думка: все. Програв. Повстання вже приречене, і немає такої сили, котра б його порятувала. Ну місяць вони ще протримаються, ну два, а тоді що? Так і буде крутитися побіля Лубен, Миргорода чи Сліпорода? Потоцький постарається його звідси не випустити. Крім того, він чекає польного гетьмана із свіжим військом. Тоді залишиться хіба що з честю полягти на полі бою. Все частіше й частіше з’являлася думка про марність подальшої боротьби. Спершу він лякався тої думки, гнав її від себе, та вона міцніла в ньому з кожним днем, і він дедалі ясніше почав уявляти поразку. Боротьба марна. Принаймні сьогодні, цеї весни... Ворог сильний. У повстанців ще не знайшлося відповідної сили. Вони не зуміли об’єднатися і спільно повести наступ за волю. А може, немає ще відповідних умов? Чи не визріло як слід повстання, спалахнуло передчасно? Чи не ліпше сьогодні зберегти людей в ім’я завтра?.. Думав і не знаходив відповіді...

Не вистачало ще якоїсь краплі, аби думка про марність подальшої боротьби остаточно заволоділа ним, і він би не вагаючись, підкорився їй. Точніше, не вистачало двох крапель. Перша крапля капнула в битві за міст через Сулу.

Півдня Остряниця утримував міст, аби не пустити поляків за Сулу. Ті шалено атакували, але поки що без успіху. За півдня битви земля біля мосту була переорана, перепалена й густо закипіла козацькою кров’ю. З обох боків лежало чимало вбитих. Але міст треба було будь-що втримати, і Остряниця тримав. Гуркіт не затихав увесь день. Потоцький не шкодував пороху, коронна артилерія рясно засипала повстанців ядрами.