— Мій фотоапарат на місці, — додала Сатомі.

— А знімки? — поцікавився українець.

— Що знімки?

— Витерли?

— Їх там не було. SD-картка у мене в кишені.

— Добре, тримай при собі. — Левко продовжив інвентаризацію: — Лишили дещо з аптечки, зате забрали ножі, сокирку, ліхтарі, намет…

— Намет ми лишили в таборі, — підказав Ґрем.

— А, точно. Забув… Немає також газового балончика, GPS-навігатора і… паспортів.

Порившись у відділенні для паперів свого рюкзака, американець докинув:

— Авіаквитки теж відібрали.

— Знайшов проблему, — форкнув Левко, — у мене збереглись копії всіх квитків на флешці. — Хлопець поплескав себе по кишені, де лежав чорний USB-диск «Kingston», з яким ніколи не розлучався. — Проблема — дістатися туди, де ми зможемо ними скористатися.

— Є щось, що можна використати як зброю? — несподівано поцікавилася Сатомі.

Ґрем і Левко озирнули безладно накидану в проході купу речей і спорядження.

— Нічого…

Підготовка Ірландця зайняла більше часу, ніж він розраховував. Лікар повернувся до «нори» через сорок хвилин, принісши з собою каструлю з гіпсовим розчином, кілька мотків бинтів, хірургічні інструменти і сталеві шини. Вколовши Семену знеболювальне, Мел Барр вправив кістку і почав накладати справжній гіпс. Лице Ірландця при цьому лишалось кислим і невдоволеним.

— Перелом важкий, — з вибачливими нотками промовляв він до Сьоми. — Тобі слід було б зробити рентген, гарно порівняти кістку, вкрутити штифти, але це складна операція, і в тих умовах, що я маю, виконати її неможливо. Такі тут правила: хай що сталось, вирішуємо все самі. — Закусивши губу, Сьома пихтів, зі скам’янілою маскою відчаю спостерігаючи за роботою Ірландця. — Я зроблю все, що можу. Кістка зростеться, не переживай, але, боюсь, нога лишиться кривою і перелом нагадуватиме про себе болем до самої старості.

За чверть до шостої гіпс був готовий.

— Я бачив, у вас є аптечка. Маєте якесь знеболювальне?

— «Кетанов», — кволо промовив росіянин.

— Тиждень можеш приймати одну-дві таблетки на день. Якщо закінчиться, скажеш, я принесу «Новрил», але більше десяти днів не даватиму — наркоманів нам тут не треба. І нікуди сьогодні не ходи. Нехай твої друзі принесуть вечерю сюди.