— Так, — проказав він. — Я на «Colibri» починав навчання.
— На верхній терасі завше чергують два перуанці: один у східній частині біля входу в галереї, другий — у західній, коло ангарів. Учора їх змінили о 20:00. Сьогодні зранку була нова пара, котру поміняли двадцять хвилин тому — о 12:00. Можна зробити висновок, що вартові змінюються що вісім годин: о 4:00, 12:00 і 20:00.
— Для чого ти розповідаєш це мені? — пополотнів Ґрем.
Левко випнув губу і промовив, не дивлячись на мулата:
— Ні для чого… Лише хочу, щоб ти знав: я зараз з’ясовую, хто мешкає у Твердині, хто чим займається, хто коли відпочиває, куди ходить чи відлучається. Все, що потрібно від тебе, янкі, — це підняти вертоліт, коли я буду готовий. Зрозумів?
Очі Ґрема розширилися, але він ствердно кивнув, беззвучно ворухнувши припухлими після вчорашніх перипетій губами.
LXXXIV
13 серпня 2012 року, 23:28 (UTC – 5) Паїтіті
Левко, Ґрем і Сатомі спали — це було чути по диханню.
Семен, безшумно зісковзнувши з матраца на кам’яну долівку, переніс вагу на здорову ногу і, балансуючи в повітрі руками, випростався. Він тримав костур у руці, але не спирався на нього, остерігаючись, що той рипне і розбудить товаришів. Навпомацки, притримуючись рукою за стіну «нори», росіянин підібрався до виходу і застиг у проході.
Визирнув, тримаючись у тіні.
Галерею заливало світло, неяскраве, але рівномірне, не лишаючи темних згустків по кутах.
Сьома взявся уважно вивчати стелю й верхні частини стін коридору, обнишпорюючи очима заглибини, місця скупчення дротів, ніші, в яких кріпилися лампи. Він шукав камери. Якщо за освітленими переходами ведеться спостереження, він заспокоїться, повернеться на матрац, проковтне дві пігулки знеболювального, котрі після вечері приніс Мел Барр, і засне. Якщо ж камер немає… і якщо він не помилився, припустивши, що охоронці пильнують лише за верхньою терасою… то він…
(