«Зараза!.. І що тепер, розумнику?»

Коридор обривався глухою, ледь вдавленою стіною, так, наче гігантський кам’яний черв’як (…якщо він гризе камінь, його треба називати кам’яним, хіба ні?), що прогриз його, доповз до цього місця і здох. Лампи доходили практично до кінця галереї (принаймні світла вистачало, щоб бачити глухий кут, не наближаючися).

Сьома розвернувся і пошкутильгав назад до попередньої розвилки. Постоявши трохи, він завернув у наступне відгалуження справа, заглушаючи панічні заклики здорового глузду. «Не роби, не роби, не роби цього! Це небезпечно, так можна заблукати». Ні — так він майже напевне заблукає. Але ноги самі несли хлопця вперед.

Десь через тридцять кроків коридор вирівнявся і поширшав. І в самому кінці росіянин побачив чорноту.

Від несподіванки Сьома прикусив язика і спинився. Якщо там черговий глухий кут, то він мав би бачити стіну. А він не бачив нічого. Світлова сфера тягнулася вздовж коридору і… розчинялася в мороці, з якого тягнуло холодом.

Нерви знов пришпорили серце, проте цього разу Семен вирішив не звертати на стукіт у грудях уваги. Стуливши губи (ліва рука на костурі, права стискає об’єктив фотоапарата), хлопець повільно посунув уперед. Підступивши до розмитої межі світла й темряви, Сьома вп’явся очима в чорноту. Він відчував, що коридор продовжується, проте реально не бачив нічого. А що як там, у мороці, глибокий колодязь посеред шляху? Хлопець виставив руку і помахав долонею.

Нічого. Світло не ввімкнулося.

Відпустивши «Nikon», присів, намацав пальцями камінець і пожбурив його у пітьму. З чорноти надійшло сухе постукування: камінчик, відбиваючись, пострибав по галереї.

Все, як і було, — темрява.

І тоді, відважившись, Сьома рушив уперед.

На третьому кроці над головою тихо клацнуло і простір на три метри спереду і ззаду затопило яскравим світлом лампи, підвішеної під стелю просто посередині коридору.

— ГА! — попри те що готував себе до цього, Семен не стримався: з рота вивалився безформний вигук. Інстинктивно, не осягаючи, що робить, хлопець метнувся до стіни, притисся до неї тремтячим тілом. Світло…

(вмикається лише тоді і там, де є рух…)

…було яскравим, примушуючи Сьому підсліпувато мружитись. Він крутнув головою, очікуючи, що з’являться перуанці або хтось зі «служби безпеки» Джейсона і його схоплять, а потім катуватимуть, але через кілька секунд, тихо клацнувши, датчик руху вимкнув лампу. Росіянина огорнула пітьма.