— Відпусти його.

— Е?!

— Просто відпусти.

— Він же порушив…

— Ти наполовину дерев’яний, аміґо? — У голосі задеренчали металеві нотки.

— Слухаюсь. — Вартовий забрав руки від Семена, а для переконливості позадкував до стіни, хоча не зміг приховати розчарування.

— Лягайте спати, — порадив Джейсон хлопцям і дівчині. — Завтра у нас багато справ. Добраніч… — І погасив світло.

Сьома колодою повалився на матрац.

LXXXIII

— Що це було? — надійшов з глибини здивований голос Ґрема.

— Я думала, він уб’є тебе на місці. — Зв’язки Сатомі досі тремтіли. — А він навіть не сказав, щоб ти більше туди не потикався.

— Що це було? — передражнив мулата Левко. — Хочеш, твою маму, дізнатися, що це було? — Він повернувся до Сьоми і зашипів: — А я хочу знати, якого ти хера поліз у ті ходи?

Пауза. Сьома, склавши руки, мовчки тупився під ноги. Левко оскаженів:

— СУЧИЙ ТИ СИН! Ти смердючий кавалок собачого лайна!

— Чувак… — спробував захищатися Сьома.

— Не кажи мені «чувак», придурку! — Левко нахилився вперед і стишив голос. — Я гепу рву, щоб придумати, як нам утекти, а ти… — Руки зі скорцюбленими пальцями потяглись до Семена, він був готовий задушити товариша.

— Я не зможу втекти, — огризнувся Сьома. — Ти забув, що я в гіпсі? Я не зможу йти через джунглі, навіть якщо ми виберемось із Паїтіті.

Українець присунувся впритул і заговорив іще тихіше (Ґрем і Сатомі його ледве чули):