З відстані п’яти метрів Ґрем роздивився, що за глянець читав стрілець. «Penthouse». З обкладинки, задерши руки і виставивши кавуни, млосно позирала бронебійна білявка Алексис Форд[128]. Судячи зі стану журналу, номер був зовсім свіжий. Посмакувавши фотографією пишногрудої Алексис, Ґрем укотре перевів погляд на наплічник із нашивкою.

Коли між ним і «вишкою» залишилося три метри, хлопець випростався (футболка була геть чорна від поту) і голосно, достатньо голосно, щоб його почули, промовив:

— Хелло! Мене звуть Ґрем.

Чоловік ледь нахилив журнал, виставивши над верхньою кромкою холодні сині очі, поглянув на мулата і повернувся до споглядання глянцю.

Ґрем не відступав:

— Ти з «Блекуотер»? — Очікувальна пауза, і… нічого. — Я знаю компанію… тобто знаю про компанію. Мій батько у 2006-му працював із Еріком Принсом.

Ерік Принс, колишній офіцер військо-морського спецназу США (відомого як SEAL, «морські котики»), заснував «Blackwater» у 1997-му. Спочатку планувалося, що «Blackwater» буде звичайною охоронною організацією, проте лише за кілька років «Blackwater» виросла у справжню приватну військову компанію, здатну самостійно проводити як невеликі, так і крупномасштабні військові операції, що вимагають значної кількості людей (скажімо, для контролю певного регіону). Основний тренувальний центр для підготовки своїх спеціалістів, а також спецназівців армії США Принс відкрив у 2001-му на спеціально придбаному шматку землі площею двадцять вісім квадратних кілометрів у північно-східній частині штату Північна Кароліна. У підготовчому центрі було споруджено кілька площадок, що дозволяли відточувати навички ведення бою в умовах різного ландшафту, в щільно забудованих житлових масивах, у приміщеннях різноманітного призначення. Там було штучне озеро і навіть спеціальний трек, де моделювалися атаки на рухомі колони. Центр і так вважається найбільшим у США, але через п’ять років Принс розкрутився настільки, що цього стало мало. В листопаді 2006-го «Blackwater» почав підшуковувати нову ділянку для зведення другого тренувального комплексу. Принс обрав наділ площею тридцять два гектари за сто п’ятдесят миль на захід від Чикаго в Маунт-Керролл (штат Іллінойс) і збудував підготовчий центр під назвою «Impact Training Center», який всі називатимуть просто «The Site». Батько Ґрема на той час працював у «VBS Consulting», і саме він асистував при купівлі ділянки для того, що згодом стало відомим як «The Site».

Високий чоловік мовчав, продивляючися статтю про електромобіль «Tesla», що от-от мав увірватись на ринок. Чистий «електрик», не гібрид, седан «Tesla», обіцяли розробники, стартуватиме з нуля до сотні за шість з половиною секунд і розвиватиме максимальну швидкість 110 миль/год. Слабкувато, хоча, якщо врахувати, що це на голих акумуляторах, то виглядало навіть незле. Що справді вразило довготелесого, то це дизайн. Седан виглядав по-суперкарівськи стильним і агресивним, чимось скидаючися на «Maserati GranTurismo».