Ґрем, Семен і Сатомі провели ґевалів очима.

Черга заворушилася. Мачігуенга видихнули і втішено загомоніли. Один за одним вони висковзували з намету, ставили повні таці на столи під відкритим небом і бралися до їжі.

CXXXVI

Молінарі скам’янів, пильнуючи, як вони їдять. Їдальня була справа від нього, столи витягнулися просто попереду. Холод розбудив у людей почуття голоду. Організм мав компенсувати енергію, потрачену на обігрів тіла, і він висмоктував її з шлунка. Всі до одного — індіанці, перуанці, два здоровили і лікар-ірландець — з обох рук наминали рис і курятину, густо вимочуючи м’ясо у соусі. Над столами царювала мовчанка; чути було лиш плямкання і сумбурне вистукування ложок по металевих тацях. Марко не хотів труїти усіх, особливо вчених, але… не мав вибору. Або Зорн і Марґоліс разом з усіма, або нікого. Він почекає, поки ґевали відключаться, стануть недієздатними, а потім…

(…твій брат скімлив, як баба, молячи його не вбивати…)

…розправиться з ними. Все решта — почекає.

На загальному тлі разюче виділялися два хлопці й дівчина, які неохоче копирсались у стравах, що парували на холоді.

Кухар підійшов і спинився за два кроки від них.

— А ви чого не їсте? — єхидно поцікавився. — Хіба несмачно? Я так старався.

Сьома саме закінчив рахувати. Разом з ним, американцем і японкою за столом сиділо тридцятеро. Марко — тридцять перший. Його Семен рахував окремо, тому що Марко нічого не їв.

— Ми не…

Він хотів сказати «не голодні», але від одного погляду на італійця слова намертво засіли в стравоході. «Він знає! — гримнуло у хлопця в голові. — Сатомі спалилася, і кухар викрив нас». Сьома на хвильку обернувся і кинув швидкий погляд на дівчину. Японка не відривала очей від таці, старанно відділяючи чисті зернятка рису від салату й соусу. Спершу Семену здалося, наче Сатомі не осмислює, що відбувається, а потім він побачив, як судомно вона вчепилась вільною рукою в бортик металевої таці, і второпав, що дівчина все чудово розуміє, просто не відважується підняти погляд, щоб зустрітись із ним очима. З ним або з Марко.

— Чого ж це ви один рис жуєте? — далі глумився Молінарі. — Спробуйте підливку, друзі. Чудовий рецепт… із Японії.

Ґрем перестав длубатись у тарілці і завмер, набравши у груди повітря.

Зненацька Марко усвідомив, що погляд Семена спрямований кудись не туди. Сьома досі наляканий, але дивиться не на обличчя, не зазирає йому в очі (як мало би бути), а… тупиться нижче. Кухар опустив підборіддя, прикипівши очима до тієї точки, куди витріщався Семен.