Він біг, а права кисть теліпалася на зламаному зап’ясті. Сміттєбак перескочив через бордюр на паркінгу, і його стопи ляснули об асфальт. Він промчав стоянкою наввипередки з власною тінню, пробіг широкою під’їзною дорогою, проскочив крізь прочинені ворота й вилетів на трасу 130. Перебіг через дорогу, скочив у канаву на другому боці, приземлився на м’яку підстилку з мертвого листя й вологого моху, обхопив голову руками. Дихання штрикало його легені гострими лезами.

Цистерна вибухнула. Почулось не «БАМ-М!», а «КА-ВАП!» — звук був потужним, та водночас коротким і горловим. Сміттєбак дійсно відчув, як від зміни в повітрі ввігнулися його барабанні перетинки й вибалушилися очі. За першим одразу почувся другий, а тоді третій вибух, і Чувак-Сміттєбак зазміївся на сухому листі, шкірячись та беззвучно волаючи. Сів, не розкриваючи вух, і раптовий удар повітря врізався в нього з такою силою, що його пожбурило, як порожню бляшанку.

Позаду нього зігнулися молоді деревця, і їхнє листя скажено заляскотіло, наче прапорці над майданчиком зі старими автівками у вітряний день. Одне-два зламалися — вони тихо тріснули, наче хтось стріляв по мішенях. Посипалися обсмалені шматки цистерни: вони падали по той бік дороги (деякі — на саму дорогу), врізалися в асфальт із гучним брязканням. На деяких шматках металу, чорних та покручених, як випускна труба, і досі були заклепки.

КА-ВАМ-М-М!

Сміттєбак сів і побачив, що за паркінгом «Чірі Ойл» виросло велетенське вогненне дерево. З його маківки валив чорний дим, що здіймався вгору неймовірно високим стовпом. Якщо не замружити очі до шпарини завтовшки в аркуш, на нього неможливо дивитися. Полум’я випромінювало палючий жар — він немовби натягував шкіру аж до блиску. Очі засльозилися, відмовляючись спостерігати за цим видивом. У двадцяти футах[174] ліворуч у землю врізався ще один закопчений ромбовидний шмат металу мало не сім футів[175] завширшки, і сухе листя, що вкривало вологий мох, загорілося тієї ж миті.

КА-ВАММ-КА-ВАММ!

Якщо він не зрушить із місця, то займеться, згорить одним спалахом, звиваючись, лементуючи. Він підхопився й побіг узбіччям до Ґері. Повітря дедалі жаркішало та обпікало легені — у нього з’явився присмак важкого металу. Сміттєбак узявся обмацувати волосся, щоб перевірити, чи голова не горить. Його оповив солодкий сморід бензину. Гарячий вітер шматував одяг. Він почувався так, наче тікає з гігантської мікрохвильової печі. Дорога перед очима, повними сліз, роздвоїлася, потім розтроїлася.

Почулося подібне до кашлю ревіння — дедалі більший повітряний тиск зім’яв офіс «Чірі Ойл». У повітрі засвистіли скляні ятагани. З неба ринув дощ бетонних уламків, і вони градом посипалися на дорогу. Шмат сталі завбільшки з четвертак і завтовшки з батончик «Марс» продірявив рукав Сміттєбака й дряпнув руку. Один осколок (доволі великий, щоб перетворити його голову на желе з гуаяви) вдарився об землю попереду, лишивши по собі чималий кратер. А тоді Сміттєбак вибіг із зони ураження, та не спинився. У голові так гупала кров, наче сам його мозок побризкали мазутом і підпалили.