Уперше Френні замислилася, хто допоможе з пологами, і їй зробилося трохи тривожно.

———

З-за дому Лодерів чувся монотонний тріск ручної газонокосарки — клац-клац-клац. Френні завернула за ріг і зненацька побачила таку дивну картину, що лише подив не дав їй зареготати.

Гарольд, одягнений в обтислі блакитні плавки, підстригав моріжок. Біла шкіра блищала від поту. Довге волосся теліпалося навколо шиї (та, до честі Гарольда, його помили в не дуже далекому минулому). Над резинкою плавок навіжено підскакували складки жиру. Гладкі ноги позеленіли від скошеної трави. Спина в нього розчервонілася, але важко було сказати, від зусиль чи сонячних опіків.

Однак Гарольд не просто стриг траву — він ганяв нею. Заднє подвір’я Лодерів спускалося до старої та мальовничої кам’яної стіни, і посеред нього стояла шестикутна альтанка. Раптом Френні відчула неочікувано болючий укол ностальгії — вона згадала, що, коли вони з Емі були ще дітьми, там відбувалися їхні чайні церемонії. Тоді вони ще плакали над кінцівкою «Павутиння Шарлотти»[190] та безтурботно вбивалися за Чакі Мейо — найпривабливішим хлопцем їхньої школи. Зелене й мирне подвір’я Лодерів здавалося шматочком Англії, та наразі до пасторальної сцени вдерся дервіш у блакитних плавках. Вона чула, як важко хекає Гарольд, і їй зробилось не по собі. Він добіг до північно-східного кутка подвір’я, де росли кущі шовковиці, що відмежовували його від угідь Вілсонів, їхніх сусідів, та помчав схилом донизу, згорбившись над Т-подібною ручкою газонокосарки. Стрекотали леза. Трава летіла на Гарольда зеленим струменем, забризкуючи ноги. Він викосив із половину подвір’я — те, що лишилося, було квадратом, посеред якого стояла альтанка. Гарольд домчав до стіни, а тоді розвернувся й погнав назад. На мить його затулила альтанка, а тоді він вигулькнув з-за неї, схилившись над інструментом, немов гонщик «Формули-1». Він побачив її на півдорозі до будинку. Тієї ж миті Френні розкрила рота.

— Гарольде? — несміливо сказала вона й помітила, що він плаче.

— Га! — крикнув Гарольд.

Навіть не крикнув, а вискнув. Вона вирвала Гарольда з його таємного, приватного світу й на мить злякалася, що від переляку й перенапруження його вхопить удар.

Він кинувся до будинку, розкидаючи ногами скошену траву, і Френ усвідомила, як солодко пахне моріжок у спекотному літньому повітрі.

Вона рушила до нього.

— Гарольде, що таке?

Наступної миті він уже тупотів ґанковими сходинками. Задні двері були відчинені. Гарольд забіг до будинку, і вони лунко загрюкнулися за ним. Запанувала тиша, у якій чувся пронизливий крик сойки, і якась дрібна тварина зашаруділа в кущах за кам’яною стіною. Облишена газонокосарка стояла перед клаптиком недостриженої трави, неподалік від альтанки, у якій Френ з Емі колись пили «Кул-ейд»[191] із чашечок від кухонного набору «Барбі», елегантно відстовбурчивши мізинчики.