Була восьма двадцять п’ять. У небі згасли останні промені. Настав час. Гарольд трохи випростався й підніс рацію до рота. Великий палець вільно лежав на кнопці «передавати». Він її натисне і підірве їх на фіг, сказавши…

— Що це?

Надін узяла його за плече, відволікла, кудись показала. Удалині на Бейзлайн колихалася вервечка вогнів. У великій тиші до них навіть долинав гуркіт багатьох мотоциклетних моторів. Гарольд відчув легку тривогу і відмахнувся від неї.

— Дай мені спокій, — сказав він. — Час уже.

Вона прибрала руку з його плеча. Її лице було білою плямою в темряві.

Гарольд натис на «передавати».

——

Вона так і не зрозуміла, чому вони пішли — через її слова чи через мотоцикли. Але вони недостатньо швидко рухалися. Це вона назавжди запам’ятає — вони недостатньо швидко рухалися.

Стю першим опинився біля дверей — від мотоциклів розходився страшний гуркіт, переходячи в луну.

Вони переїхали через міст над висохлим руслом нижче від будинку Ральфа, фари їхні горіли. Рука Стю інстинктивно потяглася до зброї. Відчинилися двері, і він озирнувся, подумавши, що то Френні. Але це був Ларрі.

— Що там, Стю?

— Не знаю. Але краще їх видворити звідси.

Тут мотоцикли порівнялися з їхнім будинком, і Стю трохи розслабився. Він побачив Діка Воллмена, юного Ґерінджера, Тедді Вейзака, упізнав і інших. Тепер він дозволив собі визнати, чого вони боялися найдужче: що за мотоциклами й фарами йтимуть воїни Флеґґа, що почнеться війна.

— Діку, — сказав Стю. — Якого хріна?

— Матінка Ебіґейл! — Дік перекрикував мотор. Двір наповнювали нові й нові мотоцикли, а члени Комітету юрбою вийшли з дому. Утворився карнавал, де гойдалися фари, каруселями ходили тіні.

— Що? — вигукнув Ларрі. За ним і Стю вибігли Ґлен, Ральф і Чед Норріс, штовхаючи їх вниз із ґанку.

— Вона повернулася! — ревів Дік, перекрикуючи мотоцикли. — О, і вона в жахливому стані! Потрібен лікар… Христе-Боже, чудо потрібне!

Джордж Річардсон проштовхався до них.

— Стара жінка? Де?

— Сідай, Док! — крикнув Дік. — Не питай! Просто сідай, ради всього святого, швидко!