— Ні. Мені треба знати. Наскільки все погано?
— Сім загиблих, — тихо, хрипко промовив він. — Нам просто пощастило, напевне. Могло б бути значно гірше.
— Хто, Стюарте?
Він незграбно тримав її за руки.
— Один із них — Нік, серце. Там було скло, мабуть… ну, знаєш, тоноване скло — і воно… воно… — Він на мить замовк, дивлячись на свої руки, а потім знову глянув на неї. — Він… ми змогли його розпізнати за… деякими шрамами…
Він на мить відвернувся. Френ тяжко зітхнула.
Коли Стю зміг говорити далі, то сказав:
— І Сью Стерн. Вона була всередині, коли воно вибухнуло.
— Цього… цього просто не може бути, правда? — вимовила Френ. Вона була вражена, ошелешена, у повній розгубленості.
— Це правда.
— Хто ще?
— Чед Норріс, — сказав він, і Френ знову хрипко зітхнула. З кутика її ока викотилась одна сльоза; вона майже мимохідь її змахнула.
— Тільки вони троє ще були всередині. Це просто диво якесь. Бред каже, там мало бути вісім-дев’ять динамітних шашок у шафі. І Нік — він майже… як подумаю, що він, можливо, практично в руках ту коробку тримав…
— Не треба, — сказала вона. — Ми не можемо точно знати.
— Та й не допоможе це, — сказав він.
Решта четверо загиблих були з людей, які приїхали на мотоциклах: Андреа Термінелло, Дін Вайкофф, Дейл Педерсен і юна дівчинка на ім’я Петсі Стоун. Стю не розповів Френ, що Петсі, яка вчила Лео грати на флейті, вдарило шматком магнітофона «Волленсек», що з ним працював Ґлен Бейтман, і майже відрізало голову.
Френ кивнула, від чого в неї заболіла шия. Коли вона бодай трохи рухала тілом, лютий біль віддавав у всю спину.
Двадцятьох людей було поранено вибухом, і один з них — Тедді Вейзак із Поховального комітету — не мав шансів одужати. Ще двоє були в критичному стані. Льюїс Дешам втратив око, Ральф Брентнер — середній і безіменний пальці на лівій руці.
— А наскільки я постраждала? — спитала Френ.
— Ну, в тебе хлистоподібна травма, потягла спину і зламала ногу, — розповів Стю. — Мені Джордж Річардсон сказав. Тебе вибухом кинуло через увесь двір. Ти зламала ногу і розтягла спину, коли на тебе впав диван.