— Гаразд. Коли повернеться, я хочу, щоб його вбили. Але швидко й милосердно. Не хочу, щоб він страждав. Я сподівався, що він… довше прослужить. Мабуть, ти цього не зрозумієш, Ллойде, але я відчув у цьому хлопцеві… рідну душу. Я гадав, що він мені стане в пригоді — і я його використовував, але ніколи не був певний. Навіть найкращого скульптора ніж може не послухатися — якщо це поганий ніж. Правда, Ллойде?

Ллойд, який нічого не знав про скульпторів і ножі (він гадав, що вони використовують кувалду й зубило), кивнув.

— Звичайно.

— І він зіслужив нам чудову службу, давши ракети. Це ж він, правда?

— Атож.

— Він прийде. Скажи Баррі, що Сміттєбака треба… звільнити від страждань. Якщо можна, безболісно. Просто зараз мене значно більше цікавить той розумово відсталий на схід від нас. Я б міг його й відпустити, але принцип є принцип. Можливо, до темряви вже все зробиться. Правда, моя люба?

Тепер він сидів навпочіпки біля крісла Надін. Торкнувся її щоки — і вона відсахнулася, наче її торкнулися розжареною кочергою. Флеґґ вишкірився й торкнувся її знов. Цього разу вона здригнулась, але не відсторонилась.

— Місяць, — у захваті промовив Флеґґ. Він підскочив на ноги. — Якщо його до темряви не знайдуть із вертольотами, у нас сьогодні є місяць. Та й я не сумніваюся, що він зараз при світлі котить просто серединою траси I-15. Сподівається, що Бог тієї старої подбає про нього. Але ж вона померла, так, моя мила?

Флеґґ весело розсміявся, мов дитина.

— Та й Бог її теж, гадаю. Усе буде як слід, а Ренді Флеґґ стане татусем.

Він знову торкнувся її щоки. Вона застогнала, як поранений звір.

Ллойд облизав пересохлі губи.

— Ну то я піду, якщо можна.

— Добре, Ллойде, добре, — темний чоловік не дивився навколо: він захоплено споглядав обличчя Надін. — Усе йде чудово. Просто чудово.

Ллойд вискочив якомога швидше, майже вибіг. У ліфті його так накрило, що він мусив натиснути «стоп», щоб перечекати істерику. Він плакав і сміявся майже п’ять хвилин. Коли ця буря минула, йому трохи полегшало.

«Він не розвалюється на шматки, — сказав він собі. — Є кілька проблем, але він усе контролює. Гру, мабуть, буде скінчено до першого жовтня, а до п’ятнадцятого — так точно. Усе піде як слід, саме так, як він каже. Ну, мало не вбив мене — то й нехай… Хай навіть у нього ще химерніший вигляд, ніж завжди…»

——

Ллойд прийняв дзвінок від Стена Бейлі з Індіан-Спрінгс через п’ятнадцять хвилин. Стен ледь не бився в істериці від люті на Сміттєбака й страху перед темним чоловіком.

Карл Гок і Білл Джеймісон відлетіли зі Спрінгс о 18:02 на розшуки на схід від Веґаса. Один із пілотів-учнів, Кліфф Бенсон, полетів із Карлом як спостерігач.