— До замку він таки не дійшов би, — затялася Марія. — Бо, як видно з усього, дівчини в замку не було.

— Ти певна?

— Вікторе, — втрутилася Лучія, — в замку не було ні дівчини, ні когось іншого. Це абсолютно точно.

— Ви всі певні цього?

— Ти сам сказав, — відповіла Марія, — що ніхто не заходив у замок уже сотні літ.

— Так!

— Тоді, вибач, я не розумію тебе.

— Давай відновимо все, — дуже м’яко обізвався Віктор. — Ми одержуємо листа від певної особи, котра кличе нас у якусь старовинну, не відому досі фортецю. Разом з листом одержуємо детальний план замку. Але особа забула вказати місце, де є той замок.

— Чому забула? — підскочила Лучія. — Чи не тому, що й сама його не знає?

— Відкладемо відповідь на це запитання трохи на пізніше. А я насмілюся твердити, що якби вона вказала нам місцезнаходження фортеці, то ми, може, ніколи б не потрапили до замку і не були б зараз тут.

— Твоє твердження мені здається нелогічним! — заперечила Марія.

— Почекайте, щоб я не збився. Отже, вона забула сказати, де знаходиться фортеця. Дехто із нас вірить у щирість послання і починає дослідження. Одна із доріг — шлях листа. Цією дорогою подався Тік і дійшов до Шойменів, так і не добравшись по ниточці до клубочка. Друга дорога, помилкова, — обстеження руїн у Вултурештах, — випадково привела до відкриття документа, якого понад триста років тому написав логофет Зогряну. Ми пішли дорогою, вказаною в документі, і теж прийшли в Шоймени.

— Це дуже дивно, але можливо, — сказав Дан, що почав поділяти точку зору дівчат.

— Краще сказати: це дуже можливо, але дивно, — поправив його Віктор. — А ще краще сказати: це дивно, але дуже можливо.

— Згоден! — відповів Дан.

— А тепер підійдімо до найсуворіших висновків. Одна особа, — назвемо її A, — знаходить єдиний документ, де говориться, що в точці ікс є певна річ. У цей же час інша особа, B, одержує листа, де говориться, що в точці ікс є певна річ. Обоє, A і B, зустрічаються в точці ігрек і йдуть разом до точки ікс, де й знаходять певну річ. Що випливає з цього? Існування в часі двох осіб: автора документа й автора листа, C і D. Ми можемо дуже легко перенести цю задачу на нашу історію. Документ і лист — речі дуже різні. І все-таки вони приводять до точки ікс.

— Але вони не обоє приводять до точки ікс, — перепинила його Лучія. — Особа B не дійшла до точки ікс.

— Тому що вона не дійшла до кінця, — відповів Віктор. — Але ми вважаймо, що дійшла.

— З моєю логікою цей висновок не узгоджується! — почала впиратися Лучія. — Але… ми так дійдемо до абсурду! Припустімо, B проходить шлях до кінця. І дійде до точки ікс?