Залишалася остання надія. Починало сутеніти. Близькі сутінки підганяли їх. Остання кімната праворуч. Урсу відчинив двері… і перелякано сахнувся назад. Біля дверей стояли два велетні зі зброєю напоготові. Але войовники стояли непорушні. Тільки погрозливо виблискувала зброя…

Урсу і Віктор швидко засвітили ліхтарики, щоб осліпити велетнів. Але ті навіть не поворухнулися. Закам’яніли навіки… Це були середньовічні обладунки, що зображували двох лицарів у бойових позах. Черешняки, тримаючи в руках засвічені ліхтарі, тихесенько шаснули в кімнату. Від світла ніби запалала пожежа — з язиками полум’я, з палаючими точками, з холодними погрозливими відблисками!

Вони перебували у збройовій палаті. Розвішана на стінах зброя всяких розмірів і всіх часів виблискувала в промінні ліхтарів. Були тут булави, оббиті цвяхами келепи, луки, арбалети, шаблі, шпаги, ятагани, кинджали, списи, піки, запоясники, алебарди — одні вже поїдені іржею, інші ще зберігали вигляд та блиск.

Праворуч біля мармурової колони здіймалася третя постать, ще старіша, ніж перші дві, протинаючи повітря довгим заіржавілим списом. Той лицар ніби не хотів, щоб сюди зайшли чужинці, і його спис готовий був проткнути груди зухвальцям. У нішах — сагайдаки, повні дерев’яних з металевими наконечниками та бронзових і залізних стріл. Лежали вони впереміж із шоломами, панцирами та щитами, які були колись оздоблені золотом і сріблом, розцяцьковані коштовним камінням.

Це вже була інша закам’яніла сторінка історії. Ніхто не порушував войовничої тиші приміщення, не було тут і ніяких мешканців, крім тих мовчазних залізних лицарів. А може, все це лише сон? Тік спробував підняти булаву, однак насилу зрушив її з місця. На держакові булави залишилися відбитки хлопцевих пальців. Це вперше за багато століть людська рука торкнулася до цієї зброї. Той самий Тік відкрив в одній із стін потайну нішу, яка одразу прикувала до себе погляди всіх. Тут лежали сотні самих лише кинджалів, стилетів, запоясників, і це, видно, була найцінніша колекція в усій кімнаті. Кожна ручка прикрашена коштовним камінням, оздоблена золотом і сріблом чи інкрустована слоновою кісткою, нефритом і бурштином. Один кривий кинджал мав на ручці позолочений знак династії Сельджукідів.

Черешняки дивилися на все широко розплющеними очима, але там було так багато речей, вся та коштовна зброя так виблискувала, що вони швидко втомилися. Віктор відчинив потайні двері і вийшов разом з усіма у двір, який з першого погляду нічим не відрізнявся від попередніх. Чийсь ліхтар знайшов усе-таки якусь виїмку в одній з високих стін двору. Урсу й Віктор теж посвітили туди своїми ліхтариками. Виїмка розширювалася далі в скельній стіні, перетворюючись у широке низьке приміщення. Попід стінами тяглася масивна кам’яна лава, перериваючись лише в одному місці — біля входу.