Апогеєм підкилимних ігор стала зустріч глав країн Великої Трійки в Тегерані 28 листопада – 1 грудня 1943 року, відома як Тегеранська конференція. То була одна з найганебніших сторінок в історії людства, про яку колись, Бог дасть, напишу окрему книгу. На ній двоє змовників – Сталін і Рузвельт таємно домовлялися про знищення та розподіл Британської імперії, а також ділили решти країн світу. Зовні було все пристойно – зібралися лідери трьох великих держав обговорити насущні проблеми боротьби з нацизмом. Головне – відкриття Другого фронту в Європі, наче його вже не існувало в Італії. Деякі питання післявоєнного світового упорядкування обговорити, наприклад, створення ООН. Але головне відбувалося не вдень, перед фотокамерами та мікрофонами журналістів, а увечері. Для цього Кремль і Білий дім домовилися, що американська делегація на період конференції розташується в радянському посольстві. І вигадали для цього виправдання, мовляв, страшний гітлерівський спецназівець Отто Скорцені готує замах на містера Рузвельта. Хоча ніхто насправді жодного замаху не готував і не планував. «Сходняк» Сталіна та Рузвельта в посольстві СРСР було підготовлено заздалегідь Гаррі Гопкінсом, Елджером Хіссом та послом США в Москві Вільямом Гарріманом, теж «великим другом» СРСР. Для прикриття «сходняка» досі підживлюють міф про операцію «Довгий стрибок», яку буцімто готував Скорцені, хоча сам він давно це все спростував.
Колишній дипломат Валентин Бережков наскрізь брехливу книжку про це написав «Тегеран-43», а потім і фільм зняли – знаменитий свого часу бойовик. Навіть участь в ньому зіркового актора Алена Делона не поскупилися оплатити. Тими вечорами в радянському посольстві Сталін і Рузвельт під бокальчик гарного дагестанського коньячку домовлялися про Польщу, Литву і Латвію; про Китай і Корею; про Іран і Туреччину; про долю земель імперії, над якою ніколи не заходило сонце. Для Рузвельта головним був вступ СРСР у війну проти Японії, а європейські та деякі інші справи – другорядними. Для Сталіна головним була Східна Європа, передусім – Прибалтика (анексію якої США офіційно не визнавали), і Близький Схід, а інші – другорядними. На цьому і «зійшлися посередині». Головне – тут було остаточно поховано плани Черчилля й ухвалено рішення про висадку у далекій Нормандії і через рік, а не на Балканах і негайно.
Ця конференція була для Сталіна настільки важливою, що частину шляху до Тегерану він подолав літаком. Уперше і востаннє у житті летів. Отримавши облизня, Черчилль і собі спробував вхопити хоча б невеличкий шматок. Зокрема він обміняв «українське питання» на «індійське». Домовилися, що Великобританія припинить підтримувати українських повстанців з УПА і оголосить їх ворогами, а СРСР оголосить лідерів індійського національно-визвольного руху Махатму Ганді та Джавахарлала Неру екстремістами, які підривають військові зусилля союзників. Одне злодійство призводить до іншого. Здавши Східну Європу Сталіну попередньо в Тегерані, Рузвельт продовжив ту саму політику на Ялтинській конференції 4-11 лютого 1945 року. Ще не було достеменно відомо про успішність американської ядерної програми, тож в обмін на таємний протокол, який передбачав порушення СРСР пакту про ненапад з Японією і вступ у війну з нею (знову таємні протоколи, як у 1939 році), було прийнято «Декларацію про визволену Європу». Цей документ фактично віддавав у руки Сталіна всі «визволені» країни.