А саме за намагання провести радикальні реформи. Тут з другим пунктом обвинувачення можна погодитися – «робітничо-селянський лад» у тому вигляді, в якому він був в СРСР, після тих реформ обвалився би. Хрущов та компанія могли би примиритися з усім – вони покірно сідали на гнилі помідори, які їм як «жарт» підкладав на стільці Сталін під час бенкетів. Хрущов, віддано вирячивши очі, горланив під гармонь матірні частушки та блатні пісні, що їх вельми полюбляв «найгеніальніший геній» та різав гопака. Сталін навіть вибивав об його лисину свою люльку. Але примиритися з оцими словами Берії партійний ареопаг не міг: «Що ЦК, нехай Радмін вирішує, ЦК нехай займається кадрами та пропагандою» [191].

Берія був набагато талановитішим адміністратором, ніж Маленков, Хрущов, а тим паче алкоголік Булганін. Він чудово розумів, що багаторівневе дублювання функцій державного апарату робить і без того нежиттєздатну економічну та адміністративну систему величезної країни потворною, неповороткою і вкрай забюрократизованою. Тому пропонував функції керування («кураторства») такими нудними справами, як вирощування буряків на полях колгоспів Крижопільського району Вінницької області з компетенції ЦК КПРС вилучити й передати у відповідне міністерство. І без того, за наявності нікому не потрібного кабінету Міністрів УРСР, який існував лише для того, аби створювати видимість «державного суверенітету» радянської України, все виглядало громіздко. Але як партія – ці десятки тисяч нероб від партійного секретаря колгоспу імені Сталіна на Вінниччині до Генерального секретаря ЦК КПРС, могла випустити зі своїх чіпких рук контроль над вирощуванням буряків і навчанням школярів; над видобутком вугілля і розслідуванням кримінальних злочинів; над художниками і пожежниками, письменниками і мулярами, рибалками, митниками, меліораторами та оленярами у далеких заполярних стійбищах.

Вони що, усі ці секретарі та інструктори ЦК мають полишити затишні кабінети на Старій площі зі штатом готових до будь-яких послуг секретарок, змінити костюмчик на замаслену робу і стати до токарного верстата на заводі? А парторг у вінницькому колгоспі імені Сталіна замість того, аби протирати напрасовані штани у теплому кабінеті контори, мусить надягати штани ватяні і йти заробляти горба скотарем? Миттєво Лаврентій Павлович налаштував проти себе партійних чиновників і долю його було вирішено. За офіційною версією, його розстріляно 23 грудня 1953 року в бункері штабу Московського військового округу. Відсутність матеріалів суду (який навіть за офіційною версією тривав лише кілька годин) та аналіз матеріалів слідства привів дослідників до однозначного висновку: справу, або навіть і сам суд було сфальсифіковано вже після загибелі Берії.