Так почалася одна з найбільших (і найзлочинніших) радянських авантюр під загальною назвою «Освоєння цілини». Про неї детальніше ще поговоримо. Тут про це я згадав лише в контексті того, як за командою «фас» товариша Хрущова його холуї робили з товариша Маленкова цапа-відбувайла й підводили обґрунтування для його політичного знищення. Маленков почав втрачати вплив, а з ним і прихильників у партійно-державній ієрархії одразу після загибелі Берії та перегляду «Ленінградської справи». Але головним чинником падіння стало скасування Маленковим «синіх конвертів». Цим він налаштував проти себе партійну номенклатуру й хитнув її у бік Хрущова. «…ні Молотов, ні Каганович, ні Ворошилов, ні Мікоян не мали жодних симпатій до Маленкова і були схильними підтримувати більш простого і відвертого Хрущова.

Багато звинувачень, що їх висувала Прокуратура СРСР проти Берії, зачіпали й Маленкова. Це першочергово стосувалося «ленінградської справи». Відмовившись спочатку від контролю над партапаратом, а потім залишившись без підтримки з боку силових структур, новий голова Ради міністрів поступово втрачав реальні важелі управління. Хоча, ймовірно, сам цього ще не розумів» [185].

Коли зрозуміє – буде пізно. У той час, як він скасовував доплати партійним чиновникам, Хрущов купував їхню прихильність, підвищуючи їм пенсії – саме він улітку 1953 року провів пенсійну реформу, яка серйозно зміцнила виплати апаратникам.

Закінчилося все прогнозовано. На пленумі ЦК КПРС 31 січня 1955 року Хрущов виступив з різкою критикою свого «соратника». Маленкову закидалося непрофесійне керівництво Радою міністрів. Йому згадали все – і дружбу з Берією, і «Ленінградську справу». На Маленкова списали катастрофу на «цілині» і провали в сільському господарстві. Маленкова звинуватили у «політичній короткозорості» у зв’язку з його заявою від 12 березня 1954 року про загибель світової цивілізації в разі виникнення ядерної війни. І підтримку ідеї Берії зробити з Німеччини об’єднану нейтральну країну на кшталт Австрії. Ну і, звісно, «вишенька на торті»: «Маленковим було допущено теоретично неправильне і політично шкідливе протиставлення темпів розвитку важкої промисловості темпам розвитку легкої та харчової промисловості, висувалося як основний висновок гасло форсованого розвитку легкої промисловості.

Тому не випадково, що деякі горе-економісти, вхопившись за цей помилковий виступ т. Маленкова, розвивали вже відверто антимарксистські, антиленінські, правоопортуністичні погляди з корінних питань розвитку радянської економіки, вимагаючи переважних темпів розвитку легкої промисловості» [186].