Для цього у Лаврентія Павловича не було ні авторитету «великого керманича», ні відповідного апарату під рукою» [180]. Іронія долі: очільник найпохмурішого відомства в СРСР, опори тоталітарного режиму; кривавий кат виявив не лише розум, але й більшу демократичність, відмовившись від боротьбі за персональну необмежену владу, тоді як решта розраховувала, як би встромити «соратникам» ножа в спину. Ще одна іронія – Маленков пристав на пропозицію Хрущова та компанії й почав гру проти Берії, попри те, що за своїми поглядами, на відміну від решти, вони були реформаторами.
Має рацію Борис Соколов і в іншому: на той момент в СРСР на тлі Другої світової війни, що тривала у вигляді Холодної, саме розкручувалася кампанія шаленого російського націоналізму, який протиставлявся Західній культурі (це ще «напрацювання» Жданова) буквально в усьому. Росіяни мали бути першовідкривачами всюди: радіо, парові машини, повітряні кулі, аероплани і навіть велосипед. Тоді навіть анекдот виник: «Росія – батьківщина слонів».
Лаврентій Павлович був людиною дуже розумною й усвідомлював, що іще одного грузина на чолі держави навіть затиснута пропагандою та цензурою, суспільна думка не сприйме. Отже, змовники почали діяти. Берія якось домігся об’єднання МВС та МДБ в одну службу. Змовники підсунули йому першим заступником Івана Сєрова – приятеля Хрущова та Жукова. Інший перший заступник Сергій Круглов хоч і вважався соратником Берії, але насправді був людною Маленкова. За наполяганням Хрущова до Москви повернули маршала Жукова і зробили його першим заступником міністра оборони.
Таким чином Хрущов отримав біля Булганіна (котрий через алкоголізм був не надто надійним партнером) свою людину. Утім, Жукову, котрий в силу своєї тупості не міг нормально зорієнтуватися у хитросплетінні кремлівських інтриг і продовжував хвалитися, який він величний, і як його цінував та любив Сталін, не надто довіряли. Після падіння Берії, а особливо уже в період Перебудови було дуже популярно звинувачувати колишнього грізного маршала в усіляких страшних гріхах. Він випустив сотні тисяч злодіїв з таборів, аби дестабілізувати ситуацію в країні й захопити владу.
Про це навіть фільм зняли «Холодне літо 53-го». Він зґвалтував десятки невинних школярок – про це було написано огидну брехливу книжку «Берія. Заарештувати в Кремлі», автором якої став цілий генерал-політрук Анатолій Сульянов. Насправді Лаврентій Павлович був дуже цікавою людиною. Страшною, але цікавою. Талановитий архітектор. Мало хто знає, що саме Берія розробляв проєкти (не ескізи, а саме архітектурні проєкти) будинків, які в історію увійшли під назвою «сталінки». Він взагалі фахово знався на будівельній справі. Але найголовніше – Лаврентій Павлович як для комуніста був фантастично ліберальною людиною. Не в’яжеться з посадою, правда? Але саме Берія наполягав на об’єднанні Німеччини в єдину капіталістичну державу в обмін на репарації у 10 мільярдів доларів. Причина цієї пропозиції була вагома: режим переконаного «сталініста» Вальтера Ульбріхта в Німецький Демократичній Республіці був дуже непопулярний, а німці тікали з НДР до американської та британської зон окупації мільйонами. Цей хід мав ще й значно розрядити напруження між СРСР і Заходом.