По-перше, він був на цілковитому державному забезпеченні й витрачати гроші йому не було на що, крім сплати партійних внесків. А зарплату, особливо останніми роками, він мав 10 тисяч рублів, не рахуючи «синіх конвертів». Ті конверти валялися у нього в шухляді столу пачками.

Після смерті вождя було відкрито його особистий сейф і там виявлено близько 3,5 мільйонів рублів та кілька десятків тисяч доларів США, британських фунтів тощо. З квитанцій зрозуміло, що то гонорари за труди Сталіна, які видавалися в СРСР і за кордоном.

Існував закон, за яким вище партійне керівництво передавало свої гонорари у спеціальний державний фонд. Але Сталін був над законом. Головне – Сталін був Хазяїном. Господарем величезної країни з усіма її ресурсами. Якби зажадав – йому б увесь Алмазний фонд принесли й не спитали навіщо. Недаремно в опублікованому у 2015 році списку найбагатших людей в історії людства, поруч з Чингісханом, Біллом Гейтсом та Рокфеллером стоїть і скромне ім’я Й. В. Сталіна.

Так закінчилося майже тридцятирічне необмежене правління найстрашнішого диктатора в історії людства.

ГЛАВА ДВАДЦЯТЬ П’ЯТА.

ГЛАВА ДВАДЦЯТЬ П’ЯТА.

«ЦВІТЕ В СУХУМІ АЛИЧА НЕ ДЛЯ ЛАВРЕНТІЯ ПАЛИЧА…»

Сталін ще не зовсім помер, а ділення влади уже почалося. Про хворобу вождя було оголошено лише 4 березня. Це було необхідно, аби домовитися про нову конфігурацію на владному олімпі та організацію необхідних заходів. Того ж дня було скликано екстрене засідання Бюро Президії ЦК, на якому цей орган було скасовано. Залишилася лише Президія, чисельність якої скоротили з 25 до 11 осіб. Фактично то була та сама «дев’ятка», до якої доєднали популярного в народі Молотова та ще Мікояна.

Переформатували і Раду міністрів. За пропозицією Берії, головою цього органу став Георгій Маленков, а за пропозицією Маленкова першим заступником – Лаврентій Берія. Заступниками (але не головними) стали Молотов, Булганін і Каганович. На деякий час встановилося крихке колегіальне правління. Проте довго це тривати не могло. Власне, змова проти Лаврентія Павловича оформилася, ще коли Сталін доживав останні хвилини. Якщо вірити Хрущову, то першими домовилися вони з Булганіним: «Але для цього потрібна згода Маленкова. Григорій Максиміліанович у той момент болісно вагався: чи спробувати разом з Берією позбутися Хрущова або, уклавши союз з Микитою Сергійовичем, спершу здолати могутнього голову Спецкомітету, щоб потім у союзі з Молотовим вивести зі складу колективного керівництва самого Хрущова.

В історичний день протягом 5 березня Маленков поки ще схилявся до першого варіанту, тому й говорив з головою московської парторганізації не надто тепло. Але вже незабаром Георгію Максиміліановичу довелося різко змінити позицію. Справа в тому, що Берія не виявив особливого прагнення боротися проти будь-кого зі «спадкоємців Сталіна». Лаврентію Павловичу найвигіднішим було збереження правлячої четвірки, де існувала певна система «стримувань і противаг», і ніхто не мав цілковитої влади. «Луб`янський маршал» розумів, що зайняти те становище, яке займав Сталін, йому не під силу.