Начебто та сама «дев’ятка» і Сталін на місці, але… Але командувала там група Берія-Маленков-Хрущов-Булганін та примкнулий до них Мікоян. Сталін залишався головним у партії та уряді майже номінально. Наприклад, Георгій Жуков був давнім приятелем Хрущова. Вони знюхалися ще до війни, коли Жуков командував Київським особливим військовим округом, а Микита Сергійович був Першим секретарем ЦК КП(б)У. Після війни Сталін запроторив Жукова у Свердловськ – командувати Уральським військовим округом, а Хрущов його всупереч волі Хазяїна зробив кандидатом у члени ЦК КПРС.

Пізніше, за те, що правильно голосував проти Сталіна й фактично став на бік групи Маленкова, Жукова повернуть до Москви й зроблять заступником Булганіна, тобто міністра оборони, а потім і міністром. Кожен з них – і Сталін, і його «соратники» намагалися провести до числа делегатів якомога більше своїх людей. Ось одна з тих, кого використовували, хоча вона, напевне, навіть не підозрювала про це.

Тодішня міністриня охорони здоров’я РРФСР Марія Дмитрівна Ковригіна. Сталінські «кадри» призначили її (в СРСР писали «обрали») делегаткою ХІХ з’їзду. Далі вона була шокована: «Мене ні з того, ні з сього обрали в ЦК» [179]. Те, що Ковригіна була, знов-таки, не знаючи про це, «людиною Маленкова», доводиться просто. Одразу після з’їзду, у січні 1953 року вона отримала нову посаду – першого заступника міністра охорони здоров’я. А, пройшовши стажування протягом року, 1 березні 1954 стане й міністром. Впаде у 1957 році Маленков – впаде через рік і вона, відправившись на третьосортну посаду ректора Центрального інституту удосконалення лікарів Міністерства охорони здоров’я СРСР.

Так працювала складна владна система в СРСР. Був, наприклад, Олексій Стаханов фаворитом Маленкова – мав дачу, дві машини і непильну посаду у міністерстві вугільної промисловості. Злетів Григорій Максиміліанович з посад у Москві, поїхавши керувати електростанцією в Усть-Каменогорську – поїхав і Стаханов з Москви на Донбас заступником керуючого трестом «Чистяковантрацит» у славному місті Торезі. Убили Сталіна 1 березня 1953 року.

Про те, як його знайшли на підлозі малої їдальні в калюжі власної сечі; як Берія, Маленков і Хрущов, котрі приїхали на виклик, цілу ніч блокували доступ до тіла лікарів, усім відомо. Існує версія отруєння продукцією токсикологічної лабораторії НКВС, що нею керував полковник медичної служби професор Георгій Майрановський. Але вона є документально недоведеною. Та й із 13 грудня 1951 року професор перебував під арештом.

Досі серед фанатів Сталіна ходить красивий міф про те, як після його смерті знайшли старі стоптані чоботи десяток штанів, 5 люльок для паління та ощадну книжку, на якій зберігалося 900 рублів. Такий от злиденний був. Але насправді Йосип Віссаріонович був доволі заможною людиною.