Підтримавши змовників, Маленков зробив величезну шкоду як країні в цілому, так і самому собі. Бо за своїми поглядами на реалії був набагато ближчим до Берії, ніж до ортодоксального «сталініста» Молотова, слабохарактерну посередність Булганіна, який не просихав, і шалапутного Хрущова. За таку характеристику Микити Сергійовича відповідаю. Далі ми все це побачимо. Маленков починав після смерті Сталіна як перша особа держави, обіймаючи посаду, яка належала покійному диктатору. З перших кроків Георгій Максиміліанович спробував провести реформи, які давно уже назріли. Передусім це стосувалося забезпечення населення хоча б необхідним мінімумом товарів та послуг шляхом розвитку харчової та легкої промисловості. Але для цього передусім треба було підняти сільське господарство. Маленков ініціював підвищення закупівельних цін на сільгосппродукцію з одночасним зниженням продовольчого податку.

За 13 років каторжної праці власнику цієї трудової книжки колгоспника (до речі, заповненої «заднім числом») нарахували лише 1240 трудоднів, за які отримано 989 кілограмів зерна та 218 рублів і 29 копійок грошей. По 800 грамів зерна та 18 копійок грошей на один трудодень. Можна порахувати інакше: 13 років – це 4748 днів включно з високосними. Тобто цей колгоспник жив на 200 грамів зерна та 5 копійок на день. Така ось радянська «арифметика».

Треба сказати, що після 1933 року ніколи колгоспи не жили у такій біді, як між 1945 та 1953 роками. У 1946-1947 роках СРСР знову навідав голод. І знову – штучний. Особливо постраждала Україна, де померло до 1 мільйона людей і канібалізм та трупоїдство були справою буденною. З одного боку, був великий неврожай, викликаний руйнівними наслідками війни та посухою.

З іншого… З іншого – у 1946-1947 рр. СРСР вивіз 350 тисяч тонн зерна до Румунії, 900 тисяч до Польщі, 600 тисяч до Чехословаччини. Сталіну треба було задобрити тамтешнє населення та підтримати комуністів, що рвалися до влади. Після 1953 року для села принципово нічого не змінилося – ті самі злидні, напівголодне існування, вкрай низька продуктивність праці. Ось Хрущов у вузькому колі згадує, як відвідав у 1945 році рідне село й зробив йому подарунок: «Я попросив тоді товариша Гречка допомогти кіньми (тоді в армії було багато трофейних коней). Він дав коней вози, хомути. Привели коней, а колгосп їх не приймає, адже за ними треба доглядати! А колгоспники у колгоспі працювати не хочуть. Вони за свою роботу лише палички отримували. Вони хотіли б, щоб солдати за цими кіньми доглядали.. Годувати коней колгоспники не хочуть, вони в цьому не були зацікавлені. Ось такий лежачий стан був не лише в Калинівці, а взагалі у нашому сільському господарстві» [182].