Є така стара байка: якось директора ЦРУ Аллена Даллеса викликали «на килим» у Конгрес і почали допитувати: чому ми вкладаємо в допомогу країнам Латинської Америки колосальні кошти, а вони нас ненавидять? На що той незворушно відповів: «Поки ми там не з’явилися і не показали свій спосіб життя – вони не знали, в яких злиднях існують». Так і радянські громадяни – їм не було з чим порівнювати. Вони не знали про шестикімнатну квартиру, в якій зростав Майк Тайсон. Відтак злиденне життя за часів Брежнєва в комуналках, бараках, гуртожитках і «хрущовках», коли високі ціни на нафту дозволили хоча б хлібом у достатку нагодувати людей, сприймалося у порівнянні з життям за Сталіна і Хрущова, наче рай. Увесь успіх «розвиненого соціалізму закінчився, щойно впали ціни на «чорне золото».

ГЛАВА ТРИДЦЯТЬ ДРУГА.

ГЛАВА ТРИДЦЯТЬ ДРУГА.

ПРО ТЕ, ЯК БРЕЖНЄВ «САМ ЖИВ І НАМ ДАВАВ», ТУРБОТУ ПРО НАРОД ТА «ЩАСЛИВУ БРЕЖНЄВСЬКУ СТАБІЛЬНІСТЬ»

Довго міркував, чи писати цю главу. Потім таки вирішив, що варто. Бо останнім часом все більше говорять про те, як рідна партія «піклувалася» про радянських людей і знамениту фразу «вони самі жили і людям давали» усе частіше можна почути чи прочитати.

І переважно за цими посилами стирчать вуха московських пропагандистів – через ностальгію за СРСР у людей старшого віку та викривлену уяву про тодішні реалії в молоді, котра тоді не жила, нас знову намагаються розвернути у бік Кремля. Про бунти трохи вище згадувалося. Не згадано було (крім Новочеркаська) про причини, а часто і про привід, коли якась несправедливість, ставала спусковим гачком для глухого невдоволення рідною радянською владою, що накопичувалося.

За 30 післявоєнних років було зафіксовано 24 випадки «масових безладів», спрямованих проти радянської влади. У 11 випадках проти беззбройного натовпу застосовувалася бойова зброя, через що було вбито 44 особи (в т. ч. діти) та поранено 166. Це попри тих, кого засудили до смертної кари та розстріляли – лише у Новочеркаську таких було семеро.

Після розвалу СРСР з`ясувалося, що «турботлива» радянська влада, яка кермувала в СРСР від імені пролетаріату, знайшла перших-ліпших жертв задля залякування інших. Шестеро з них взагалі не винні, а одному максимум що могли дати – три роки колонії за хуліганство. Їх було реабілітовано. Посмертно. З усіх численних випадків обрав події в Теміртау 1-4 серпня 1959 року. Обрав, бо вони яскраво ілюструють ставлення комуністів до власного народу, а також тому, що тут пересіклися двоє головних партійців – на той час чинний Хрущов та майбутній Брежнєв.