У той час у Теміртау на будівництві Карагандинського металургійного комбінату («Казахстанська Магнітка») працювало близько 15 тисяч осіб, яких набрали за «комсомольськими путівками». Було багато «вербованих». Умови життя – наметове містечко. Хто мав «щастя» пожити під пекучим сонечком в армійському брезентовому наметі, підтвердить, що приємного мало – можна на все життя інвалідом стати. До того ж спостерігалися, як тоді писали, «тимчасові перебої» з водою. Тобто, простіше кажучи, її не було. Люди не те що купатися – не умивалися по 4-5 днів і тижнями не прали білизну. А там де непрана білизна – там воші.

Один із московських цехів формування «замовлень» для партійної «номенклатури». Як писав Дж. Орвел: «Усі рівні, але дехто рівніший». До слова, усім цим жіночкам, які складали «пайки» для людей вищого і першого сорту, держава зарплатню платила.

Натомість радянська влада гарно потурбувалася про іноземних громадян – болгарських робітників, на давши їм усі комфортабельні умови. «Для них було… і нормальне тепле житло, і харчування в їдальні, а нам, можна сказати, нічого. Ми їли всухом’ятку: навіть води майже не було. Привезуть трохи і на цьому заспокоються, а людям хоч у бійку» [220].

Тут Єлизавета Трідгардт прикрашає реалії. Насправді, вони були ще більш мерзенними. Радянські чиновники підкреслювали привілейований стан болгар порівняно з «місцевими», фактично оголосивши останнім, що вони є людьми «другого сорту».

Наприклад, болгари ніколи не мали проблем з водою. Для них завозили квас і лимонад. Головне – уявіть – приходять робітники до їдальні, а назустріч їм виходить вгодований завідувач і оголошує: зараз їдять болгари, а ви чекайте. Вони пообідають, тоді вам те, що залишиться… Ви ще бачите «піклування» рідної партії про народ? Як на мене, шановний читачу, таке ставлення – наче до бидла. Робочої худоби.

Мало того, що країну поділено на «категорії постачання»; мало того, що 40 мільйонів людей є офіційними кріпаками, яким за роботу грошей не платять; але і радянські робітники, комсомольці, мають – образно кажучи – харчуватися недоїдками таких же «братів по класу», лише з Болгарії. Де ж справедливість? Де «піклування»?

А знаєте, чому радянських «другосортних» у наметах гноїли? Я вам, друзі зараз одну цитатку підкину. Аби ви розуміли усю підлість, цинізм і брехливість комуністів. Милуйтеся: «План набору робочої сили на будівництво Теміртау був перевиконаний десь на 30-40%, за відсутності належного фронту робіт. Крім того, вся інфраструктура не була готовою до прийому такої кількості людей: не було торгових точок, громадського харчування, житла, достатньої кількості питної води. Люди жили у наметах, в умовах обмеженого простору, і на ці незручності керівники не звертали належної уваги», – розповідав пізніше тодішній перший секретар Центрального комітету комсомолу Казахстану Сагандик Кенжебаєв» (там само).