Цікаве свідчення, чи не так? Але це не все. Є версія, що Брежнєву «допомогли» піти з життя. Той таки Сторонов розповідає, що на 15 листопада Брежнєв планував пленум ЦК, на якому мав подати у відставку та назвати свого наступника. І ним мав бути не Андропов і не Черненко, а… Перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький. Джерела авторитетні: Віталій Федорчук, який на момент смерті Брежнєва був головою КДБ СРСР, Віктор Гришин (член Політбюро та Перший секретар Московського міського комітету КПРС), Іван Капітонов (Секретар ЦК, завідувач Відділом організаційно-партійної роботи ЦК, тобто людина, яка безпосередньо відповідала за кадрову політику) та інші. Натомість у той день, коли Брежнєв мав назвати прізвище Щербицького, його самого під залпи гармат опускали у могилу біля Кремлівської стіни.

Те, що зі смертю Брежнєва не все гаразд, свідчать розбіжності у спогадах учасників тих подій та інші матеріали, що їх ретельно зібрав і проаналізував російський історик Олександр Островський, який у своїй роботі «Хто поставив Горбачова», прозоро натякає на убивство і його організатора: «Відзначаючи, що «першим – не «швидка допомога» і не Чазов! – першим приїхав Андропов», Ю. М. Чурбанов далі повідомив наступний цікавий факт: «Охорона йому одразу ж доповіла про те, що трапилося. Андропов забрав броньований портфель з документами і відвіз. Що в ньому було, не знаю. Охоронці його завжди носили за Брежнєвим. Чи там були матеріали пленуму, чи ще щось. Відкривали його вже потім» (там само). Нестиковки з часом смерті генсека. Нестиковки у свідченнях «головного кремлівського лікаря» академіка Чазова (друга Андропова, якщо хто не знав) та дивна відсутність у ніч з 9 на 10 листопада 1982 року лікаря, хоча зазвичай він перебував біля генсека невідлучно. Усе це, як полюбляв казати інший «Ілліч» - «архідивно». «Лише після того, як Ю. В. Андропов, A. A. Громико і Д. Ф. Устинов залишили спальню, лікарі припинили боротьбу за життя Леоніда Ілліча і констатували смерть. Таким чином, смерть Л. І. Брежнєва була констатована не раніше 10.30.

Однак у повідомленні про смерть і в медичному висновку її було зміщено, як мінімум, на дві години раніше» (там само). Так закінчилася епоха, за якою досі зітхають ті, кому нині минуло 60: «Ах, какую страну потеряли…». Багато хто досі палає пристрасним коханням до любителя смачних поцілунків: Леонід Ілліч сам жив і нам давав. Це найбільший міф, досі підтримуваний усіма силами московської пропаганди, хоч СРСР давно немає. Справді, Леонід Ілліч та інші партійні бонзи жили. Зарплатня Леоніда Ілліча на різноманітних посадах сягала загалом шести тисяч рублів на місяць за цілковитого державного забезпечення.