2. Доручити тт. Андропову Ю. В., Устинову Д. Ф., Громико А. А. інформувати Політбюро ЦК про хід виконання намічених заходів» [218].

Це спричинило агонію СРСР. Передусім ситуацію, що склалася, використали США, ввівши проти агресора жорсткі санкції, до яких приєдналися багато країн: ембарго на продаж зерна, сучасних технологій, скорочення квот на вилов риби, припинення різноманітних спільних програм, переговорів тощо.

Квоти на вилов риби радянськими суднами лише в територіальних водах США скоротилися з 350 до 75 тисяч тонн. Але головний (крім колосальних людських, матеріальних та фінансових втрат) наслідок вторгнення до Афганістану – відмова від ратифікації Конгресом США підписаної Брежнєвим і Картером угоди ОСВ-2, чого, власне дуже хотіли товариші Устинов та Андропов.

«Джентльменська» угода, щоправда, продовжувала діяти, але офіційно все зупинилося. Крім того, це розкрутило маховик гонки інших озброєнь і передусім, виправдало збільшення кількості улюблених Устиновим танків. Та не в цьому трагедія. СРСР був агресором і заслужив на свою долю. Але чим завинив афганський народ? До того, як радянська агентура створила та укріпила там прокомуністичний рух, це була країна-сад. У прямому сенсі цього слова. Квітучий сад.

Це зараз там квітне переважно опійний мак. А тоді… Половина(!) ріллі в Афганістані мала зрошувальну систему. Понад 90% світового ринку сухофруктів складала афганська продукція. Афганістан – приклад сумного жарту: там, куди приходять США, виникає Південна Корея, а там куди приходить СРСР – Корея Північна.

 Війна в Афганістані була вигідна ще й персонально цим товаришам з огляду на боротьбу за владу. По-перше, в умовах війни суттєво підвищувався авторитет КДБ та Міністерства оборони, а також їхнє фінансування. По-друге, завдяки тому, що у «прифронтовому» Узбекистані росла присутність військових та «чекістів», знижувалася вага Першого секретаря ЦК КП Узбекистану Шарафа Рашидова, який був особистим другом Брежнєва. Андропов мав чудову можливість, «копати» під могутнього узбецького «хана», а тим самим і під «брежнєвців», що було дуже важливим для нього.

Словом, коли 10 листопада 1982 року серце Л. І. Брежнєва зупинилося, саме Юрій Андропов був «другою людиною» в партії (після смерті Суслова він став секретарем ЦК, що відкрило двері до крісла генсека) і саме його три «вірні мушкетери» вирішили зробити новим правителем СРСР ще біля теплого трупа старого. Колишній комендант дачі Брежнєва Олег Сторонов згадував: «Андропов, Громико і Устинов увійшли в спальню Леоніда Ілліча, стояли над тілом Леоніда Ілліча і обговорювали, кому тепер керувати країною. Дмитро Федорович запропонував кандидатуру Андропова. Заперечень ні в кого не було» [219].