Хтось може уявити, щоб громадян США не пускали до Вашингтону саме через те, що вони громадяни США? І ще хтось із любителів «світлого радянського минулого» сміє заїкатися про якісь там любов та піклування про народ з боку рідної Комуністичної партії та уряду і персонально Леоніда Ілліча Брежнєва? Так що пасаж зі знаменитої 6-ї статті Конституції СРСР про «керівну і спрямовуючу роль КПРС», у якому урочисто стверджується, що «КПРС існує для народу і служить народу» – звичайнісінький обман, якому в ті часи ніхто не вірив.

Хочете цитату, яка звучить мов анекдот? «На початку 80-х в радянському суспільстві потужний резонанс викликала стаття Гейдара Алієва (на той час став членом Політбюро ЦК КПРС) в «Літературній газеті». У цій статті товариш Алієв напосівся на процвітаючу в радянській номенклатурній еліті сімейність, яка виявлялась у тому, що діти високопоставлених керівників йдуть по стопах своїх батьків і їм скрізь і завжди горить «зелене світло» [123]. Знаєте, що найсмішніше? Найсмішніше те, що коли товариш Алієв кидав блискавки й громи на адресу «золотої молоді», його власний син навчався в одному з найпрестижніших вишів країни, куди «з вулиці» потрапляли украй рідко – Московському державному інституті міжнародних відносин. Ті, хто розповідають про те, як «Брежнєв жив і нам давав» або дурні, які не розуміють і не пам’ятають елементарних речей, або самі належали до номенклатури, або мали можливість красти.

А крали в СРСР неосяжно. Крали усі і всюди. Хтось вагонами, а хтось у кишенях виносив. В жодній країні світу в жодній історичній епосі так не крали. Уявімо, що до гастроному привезли 4 бідони сметани по 40 літрів кожен. У підсобці з кожного надбиралася чверть, а решта розчинялася кефіром. Отриманий таким чином «надлишок» – 4 відра першосортної сметани реалізовувалося друзям і знайомим «по блату» і за трохи вищу ціну. А кілограм сметани тоді коштував 1 рубль 70 копійок. Тобто ,лише на сметані, лише за один день продавці в магазині «заробляли» як мінімум 70 рублів, еквівалент 350 буханок хліба. Достатньо було поставити біля мішка з цукром на ніч відро води, як на ранок він додавав у вазі 5 кілограмів. Можна було розбовтати пиво водичкою і додати трохи мила аби пінилося, – тоді кегів не було, пиво возили цистернами й зливали у примітивні діжки в ларьках через шланг – доливай воду, скільки душа забажає.

Деякі продавці домовлялися з клієнтами, що не розбавлятимуть, а не доливатимуть. Сам ще застав таку точку із «сумлінною» продавчинею. Таксисти возили пасажирів «понад лічильник» або взагалі його не вмикали та за певний відсоток від «заробітку» підробляли у повій сутенерами. Доярки несли додому молоко і силос для власних корів. Водії вантажівок зливали бензин. Будівельники крали гвіздки, цемент і скло. У кожного шахтаря, який себе поважав, на дачі стояла вагонетка для зберігання води на полив, а паркан довкола неї споруджався із вкрадених на шахті обаполів. От, якщо ви не знали, чому в колгоспного трактора цілий день працював двигун, навіть коли тракторист йшов на обід, доповідаю: тому, що трактори у колгоспи приходили здебільшого без акумуляторів – їх крали або безпосередньо на заводі, або дорогою до «Райсільгопттехніки», або вже у «Райсільгосптехніці».