Юрій Володимирович Андропов, за спогадами сучасників, був начитаною й ерудованою людиною, принаймні на тлі «кремлівських стариганів», відрізняючись високим рівнем інтелекту та ясністю розуму. Але елементарний аналіз його «прожектів» приводить до висновку, що то була лише видимість. Дурень робив розумний вигляд. Це нескладно, якщо ти голова КДБ і маєш доступ до забороненої літератури, процитувати принагідно якогось критика режиму з числа посаджених тобою ж у «психушку» дисидентів. І от ти уже майже ліберал та інтелектуал. Насправді Андропов був чи не єдиним у Політбюро того часу, хто не мав вищої освіти.

Рибінський річковий технікум за спеціальністю «технік з експлуатації річкового транспорту» (тобто гайки крутив на баржі), потім заочно – Вища партійна школа (у якій переважно вчили красиво язиком молоти) та 4 курси, теж заочно на історико-філологічному факультеті провінційного Карело-Фінського державного університету. Словом, освіта гірша навіть за ленінську.

Для Андропова ідеалом була економічна система соціалістичної Угорщини та соціалістичної Польщі, де існували приватні перукарні, кооперативи з пошиття трусів, сільськогосподарські кооперативи і родинні ферми. Цей ідеал він сприйняв, будучи завідувачем відділу ЦК КПРС зі зв’язків із комуністичними і робітничими партіями соціалістичних країн. Але він упритул не помічав, що тамтешні кооперативи хоч і дозволяють нагодувати народ, але передовими вони можуть вважатися лише у порівнянні з радянськими колгоспами, безнадійно програючи країнам з реальною ринковою економікою.

Про фінансові та фондові світові ринки взагалі смішно – для того, щоб це хоча б не вважалося більше фантастикою, треба було зробити з радянських «корпорацій» публічні акціонерні товариства, які розміщують на світових біржах свої акції. А як інакше? І хто інвестуватиме у країну за «Залізною завісою»? Та ще в умовах Холодної війни та міжнародних економічних санкцій за Афганістан? А розміщення акцій – це передача частки підприємств у приватні руки, причому ідейного та воєнного противника. Але припустимо, зробив крок вперед якийсь французький мільйонер: бажаю взяти у концесію автомобільний завод! Щоб замість «Москвича-412» випускати щось, що хоча б віддалено нагадуватиме авто!

Гарантую – після того, як цей оригінал побачить у цехах верстати, що їх ще в 1947 році з підкореної Німеччини вивезли в якості репарацій, він з розпачливими зойками пішки помчить до аеропорту Шереметьєве, аби більше ніколи не повертатися до країни «розвиненого соціалізму». Припустимо, що знайшовся божевільний власник канадської агрокомпанії, який приїде до якого-небудь колгоспу «Шлях до комунізму». Що він там побачить? Він побачить, що треба капітально ремонтувати корівники та встановлювати сучасне доїльне обладнання, годівниці, поїлки, транспортери тощо. Перенавчати доярок. Замінювати всю радянську техніку на сучасну, хоча б і не нову. Навчати механізаторів на ній працювати. Завозити сучасні добрива та засоби захисту рослин. Десь шукати нормальних агрономів, зоотехніків, ветеринарів, а не тих, що їх випускають радянські інститути. Наймати охоронців (бо крадуть все, до чого руки дотягнуться) і не з «ВОХри». А приватних охоронних фірм не існує. І головне – кадровий персонал.