Цікаво, що він усе життя ретельно приховував своє походження. А воно, як для радянських реалій 30-х років, вельми несприятливе для кар’єри: його батька звали Велв Ліберман, а маму – Євгенія Флекенштейн і була вона донькою багатого фінського єврея Карла Флекенштейна, власника ювелірної крамниці в Москві. Таке походження, і соціальне, і етнічне, у 30-х роках ставило хрест на комсомольській та партійній кар’єрі, тому Андропов сфальсифікував біографію, тобто пішов на обман. Дід у нього перетворився на майстра з ремонту годинників, матір – на росіянку, яку буцімто до родини євреїв підкинули немовлям, а батько взагалі зник. Дуже допомогло те, що після смерті першого чоловіка матір вдруге вийшла заміж за грека на прізвище Андропулос, яке потім перетворилося на Андропова. Усе це я повідомляю не для втіхи антисемітам, які в усіх негараздах бачать руку євреїв, а для ілюстрації твердження про «порядність» та «чесність» цієї людини. Цікаво, що співробітники КДБ добре знали про діда-єврея свого шефа, через що той отримав таємне прізвисько «Ювелір».

Уже ні для кого не таємниця, що знамениту Перебудову, яку пов’язують з іменем Михайла Горбачова, насправді задумав і спланував Андропов. «За свідченням М. І. Рижкова, який був тоді заступником голови Держплану СРСР, у неділю 20 листопада 1982 р Ю. В. Андропов запросив його до себе і, поставивши до відома про намір створити Економічний відділ ЦК КПРС, запропонував йому очолити цей відділ. М. І. Рижков погодився і 22 листопада був затверджений Пленумом ЦК КПРС на посаді секретаря ЦК» [219]. У першій половині грудня, коли формування Економічного відділу закінчувалося, Андропов запросив до себе уже згадуваного Миколу Рижкова, секретаря ЦК КПРС Миколу Долгіх, який був куратором важкої промисловості, видобувної галузі, енергетики і транспорту, та секретаря ЦК КПРС (куратор сільського господарства), члена Політбюро Михайла Горбачова і доручив їм з’ясувати реальний стан економіки та розробити шляхи її реформування.

Андропов хотів навести лад у фінансах та промисловості, запровадивши в СРСР елементи ринкової економіки. З госпрозрахунком, на кшталт експериментів за часів раннього Брежнєва та, навіть, з елементами дрібного приватного бізнесу, як у країнах «народної демократії» – Угорщині, Польщі, Болгарії. Фактично новий генсек повертався до ідеї старого доброго НЕПу 20-х років, коли було дозволено дрібний приватний бізнес, але всю зовнішню торгівлю, сировину, енергоносії, банківську систему, великі підприємства мала контролювати та ж таки держава. Андропов казав так: «Нехай будуть приватні маленькі майстерні, магазинчики, ресторани на підряді у колективу. Ну, навіщо їх тягнути в залізні лапи міністерств?». Але, звичайно, «велика промисловість, оборонка, природні ресурси мають бути лише загальнонародним надбанням» (там само). Водночас він мріяв про створення великих державних корпоративних утворень, які б виходили на світові фондові та фінансові ринки для залучення західних капіталів у радянську економіку. Він мріяв про створення концесій, тобто передачу державою в експлуатацію іноземцям природних ресурсів, підприємств, сільгоспугідь та інших активів на певних умовах. Ну, що тут можна сказати…