А Горбачов упивався владою. Головним чином – промовами. А ще кидався у різноманітні авантюри, як колись у Ставрополі. І приписував будь-яке найменше досягнення лише собі, а провали скидав на інших, принижуючи соратників. Ось найяскравіший й усім відомий приклад – «Антиалкогольна кампанія». Вона була особистою ініціативою Михайла Сергійовича. Так саме, як його друг і вчитель вважав, що достатньо поганяти з перукарень жінок, а чоловіків – із лазень, як виробництво шугоне до неабияких висот, Горбачов вважав, що треба побороти «зеленого змія». Йому здавалося, що причина у повальній пиятиці. Справді, комуністи десятиліттями споювали народ. По-перше, п’яним народом легше маніпулювати.

По-друге, горілка дешева у виробництві й дорога в магазині – у народу таким чином вилучаються кошти аби той мав меншу купівельну спроможність і не збільшував повального дефіциту товарів. Кластична «вечеря на трьох» – пляшка горілки і плавлений сирок «Дружба». Звідти ж сакраментальне «Закуска градус краде». По-третє, прибутками від торгівлі алкоголем комуністи закривали діри в бюджеті.

Спивався народ не тому, що був поганий, а від безпросвітності, нужденності та нудьги. Бо на телебаченні цензура, бібліотеки забито творами «дорогого Леоніда Ілліча» та іншою радянською макулатурою, а за спроби грати рок-н-рол суворо переслідували. У невільній країні алкоголь – одна з небагатьох віддушин, на жаль. Усього цього Горбачов розуміти не хотів. Або робив вигляд.

Тому влаштував справжню війну на «алкогольному» фронті. А вийшло так, як з «Іпатовським методом». Комсомольців змушували гуляти «безалкогольні» весілля. Партійців зобов’язували подавати приклад і святкувати дні народження «насухо», під чайок.

Різко скоротили виробництво міцного алкоголю – з 1985 по 1987 рік більш ніж удвічі. Треба сказати, що і ця кампанія не була одноосібною ініціативою Горбачова, як досі вважає більшість – навіть велетенські черги, що вишиковувалися на вулицях до магазинів, називали «петлею Горбачова».

То були плани Андропова, які реалізовувалися ще з 1982 року. А конкретними особами, які відповідали за цей напрямок, були члени Політбюро Михайло Соломенцев та Єгор Лігачов. Результат? Комуністи і комсомольці святкували із самоварами замість пляшок і чашками замість чарок. Тільки у самоварах був зовсім не чай. Небачених масштабів сягнуло самогоноваріння. Довелося вводити картки. Але не це страшно – країна перманентно жила за картками, талонами, «візитними картками покупців», «запрошеннями» тощо: за Леніна, Сталіна, Хрущова, Брежнєва раннього й пізнього і за Андропова теж.