І це, як на мене, свята правда… Тільки не жорсткішим, а – жорстокішим…

ГЛАВА ТРИДЦЯТЬ П’ЯТА.

ГЛАВА ТРИДЦЯТЬ П’ЯТА.

НАФТА, ГОРІЛКА І ТАЄМНИЦЯ ПОЛЬОТУ РУСТА

Апологети «світлого радянського минулого» і ненависники Горбачова приписують йому провину за розпад СРСР та світової комуністичної системи. Звинувачують останнього генсека та його дружину Раїсу Максимівну в тому, що вони були агентами ЦРУ. Дехто схильний вважати, що агенткою була лише Раїса Горбачова, а чоловік був у неї «підкаблучником» і в усьому слухався. Звичайно, усе це дурниці.

Якщо і стояли за Горбачовими спецслужби, то винятково радянські. Відомо, що серед головних дійових осіб, які пхали Михайла Сергійовича у владу, був майбутній «батько путінізму», представник еліти зовнішньої розвідки КДБ Євген Примаков. Горбачов не розвалював економіку СРСР – він прийняв її вже розваленою. «Всьо уже украдєно до нас» – знаменита фраза з кінокомедії видатного українського режисера Леоніда Гайдая майже ідеально пасує до тієї ситуації.

Перші талони на продукти харчування почали з’являтися в регіонах не за часів Горбачова, а ще за Брежнєва: на цукор, якісне вершкове масло (вітрини було забито смердючим маргарином) та м’ясо. Звісно, виглядали вони не завжди як талони і самого визначення «талон» на них не друкували. Це були: «Картка покупця», «Запрошення на отримання», «Бланк-замовлення» або просто «Замовлення».

Критики радянського ладу мають рацію, коли кажуть про величезну помилку – в часи високих цін на нафту, мовляв, треба було закуповувати на долари не штани, меблі, зубну пасту, рибу, буйволятину, взуття, консерви, а підприємства з їх виробництва та вирощування. Це правильно, але є одне «але» – народ треба було годувати вже і зараз, а коштів вистачало лише на щось одне.

І ще: вже у 70-х роках більшість обладнання на радянських підприємствах безнадійно застаріло морально і фізично; об’єми виробництва та якість товарів падали. Тому Горбачову не залишалося нічого іншого, як проводити реформи. Тобто, продовжувати те, що починав Андропов та так і не почав.

Країна почула такі терміни, як «Перебудова», «Прискорення» (народного господарства), «Гласність» тощо. Але проблеми часів Андропова нікуди не поділися. Комуністи хотіли оздоровити економіку, але водночас залишити управління нею за усіма основними принципами старого радянського механізму. Прагнули не фундаментальних, а лише поверхневих, адміністративних реформ.

Другий момент. Головний реформатор був неспроможний. Горбачов хапався то за одне, то за інше. Він красиво говорив і лаяв партійних функціонерів за ретроградство і небажання змінюватися. Ті, потупивши очі, догідливо хитали головами, називали Михайла Сергійовича генієм, але повернувшись до кабінетів, продовжували старий шлях. Реформи буксували, а народ вигадував купу в’їдливих анекдотів та частівок.