Єгор Лігачов теж красень. Він невинуватий, його, мовляв, оббрехали. І взагалі в СРСР площі під виноградниками не скоротилися на третину, як усі говорять, а збільшилися. Проте є свідчення Миколи Рижкова: «Я вже казав, що під час підготовки постанови і при її обговоренні неодноразово ставилося питання про недоцільність віднесення пива до алкогольних напоїв. Але перемогти тріумвірат Горбачов-Лігачов-Соломенцев було неможливо» [242].
Бурхлива діяльність цієї «трійці» призвела до отруєння тисяч людей, які пити не припинили, але перейшли на зовсім неймовірну «продукцію».
У магазинах скуповували лак для волосся, який прискали у пиво «для міцності», в аптеках – спиртові настоянки. Пили усе, що горить. Пили навіть зеленку, виявляючи дива знань з галузі хімії – достатньо було додати до популярного в СРСР антисептичного засобу звичайної кухонної солі, як «зелене» випадало в осад, а зверху утворювався шар спирту. Їли взуттєвий крем – намазували його на скибку хліба, яку клали на гарячу батарею, той
А от гальмівну рідину наливали в мороз на залізничні рейки. Про кількість осліплих після вживання метилового спирту помовчимо… Ідіотизм – іншого визначення тут не добереш – доходив до того, що за дорученням ЦК КПРС у республіках на рівні перших секретарів та рад міністрів розглядалося питання, чи вважати алкогольним напоєм… кефір (sic!). І не лише обговорювали. Маячня розносилася над 1/7 земного суходолу.
На світ Божий витягалися ідейні нащадки академіка Лисенка, опуси яких про «кефірний алкоголізм» публікувалися у пресі. Як тут не згадати академіка Федора Углова, який виступав проти вживання дітьми кефіру. Він вирахував, що за місткості спирту в кефірі 0,7%, якщо дитина вагою 8 кілограмів вип’є 600 грамів напою, то отримає цілих 10 грамів у перерахунку на горілку, що аналогічно 430 грамів на дорослу людину. Академік лише забув зазирнути до таблиці ваги дітей, а то б із подивом побачив, що 8 кілограмів – це шестимісячний вік, при якому вживання такої кількості кефіру є нонсенсом.