Академіка Углова підтримували інші радянські науковці: Б. Іскаков, С. Жданов, О. Хоперська, Н. Дубінін, Д. Олександров та інші, які закликали припинити «алкоголізацію мільйонів людей раннього віку» за допомогою кефіру і навіть звернулися з відповідним листом до ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР та Президії Верховної Ради СРСР. Аби читачі розуміли. Академік Углов примудрявся бу ти одночасно одним із кращих хірургів СРСР, голов ним редактором журналу «Вест ник хирургии имени И. И. Грекова» та свято вірити в те, що до числа наркотиків належить рок-музика, яку буцімто розповсюджує «світове закулісся» в образі масонського ордену ілюмінатів.

І якщо кефір закликали оголосити алкогольним напоєм, то стосовно квасу – сам Бог велів, адже в ньому спирту міститься удвічі більше. Настільки детально я зупиняюся на, здавалося б, незначних дрібницях у порівнянні з корупцією, перемовинами щодо ракет та іншими подіями періоду Перебудови тому, що це гарний ілюстративний матеріал до рівня професійності, інтелекту та масштабності «мЫшления», як полюбляв казати (саме з наголосом на першому складі) товариш Горбачов.

Ще одне перед тим, як закрити тему антиалкогольної кампанії. Останнє, але лише за порядком, а не важливістю. Саме наслідки авантюрної, непродуманої, поспішної і дурної боротьби за тверезість спричинили серйозний удар по спробах реформування економіки. А саме – розгортанню кооперативного руху. Який зв’язок? За час антиалкогольної кампанії до кишень підпільних «бутлегерів» (самогонщиків, утримувачів кооперативних кафе, «наливайок», а також працівників міліції, які створювали їм «дах») потрапило тридцять три мільярди рублів.

А там, де нелегальний бізнес, та ще й з таким астрономічним оборотом, неодмінно виникають рекетири. Вважається, що «братва» у спортивних штанях та із золотими ланцюгами на потужних шиях виникла наприкінці 80-х – на початку 90-х років минулого століття. Це не зовсім так. Більш-менш масовий рекет в СРСР виріс саме з частини отих мільярдів. Звідти ж і остаточне розкладення правоохоронної системи, яка вже не могла (та і не бажала) боротися з організованою злочинністю, яка зароджувалася. На початку 90-х, коли вже СРСР не існувало, організовані злочинні угруповання «підгребли» під себе до 85% економіки колишніх республік СРСР.

Але ще в часи Горбачова кримінальний фактор став серйозним фактором стримування для розгортання кооперативного руху. Іншою авантюрою радянських «реформаторів» стала політика Гласності. Ні, любий мій читачу, Ви не думайте про мене погано. Ваш автор лише за свободу слова та вільний доступ до інформації. Але це є здобутками демократичних суспільств. А суспільства тоталітарні і свобода слова – речі несумісні. Або диктатура придушує свободи, або свобода знищує диктатуру. Тож щойно комуністи ступили на цю стежку, вони прирекли і себе, і державу, яка називалася СРСР на смерть. Проте Горбачов і компанія іншого виходу не мали. Чому? Коли було оголошено політику Гласності? Правильно: так само, як і власне всю «Перебудову» – 1987 року.